Житія Святих - Квітень - Данило Туптало
Коли святий Стефан утверджував у вірі новоохрещених людей, прийшов один волхв, так званий кудесник, начальник чарівників і старійшина ворожбитів, його ж пермські люди перед охрещенням своїм шанували більше від усіх своїх волхвів і мали його за батька, й учителя, і наставника, вірили, що його ворожбою все влаштовується у землі Пермській. Він, прийшовши, почав розбещувати людей новоохрещених, кажучи: «Мужі й брати пермські, чому залишаєте батьківських богів і віру, чому перестали приносити богам жертви, як же приносили батьки ваші? Кого слухаєте? Чоловіка, що з Москви прийшов? Чи може бути для нас щось із Москви доброго? Чи не звідти важкі на нас накладають податки, і діється насильство, і бувають тивуни і приставники? Не слухайте того руського, більше ж московита, чоловіка чужого, але мене послухайте, свого, бо хочу вам добра, я-бо роду вашого, одного роду, одної землі, одної мови, і годиться вам слухати мене, старця й батька вашого, більше, ніж того, що молодий літами, наче син або внук супроти літ моїх». Вірні ж люди говорили йому: «Іди сперечайся з ним, а не з нами». І був кудесник той лютим супротивником преподобному, і була між ними суперечка велика: намагався волхв згубити преподобного чарами своїми, прикликаючи на нього бісів, і роблячи чари, але нічого не досягнув. Бо й чари його зруйнувалися, і біси ані наблизитися не могли до угодника Божого. Але не переставав злісний щодня прикрощі чинити преподобному, ображаючи перед усіма святу християнську віру, і бентежачи не утверджених у вірі, і знову до свого нечестя від Христа відвертаючи. Деякі-бо малодушні йняли віру словам його лукавим, і сходили зі шляху праведного, і йшли за його ученням богопротивним. Він же, одних словами зваблюючи, инших дарами і винагородою до себе прихиляючи, нападав на преподобного, говорячи, сварячи, кривдячи, докоряючи, сперечаючись, — намагався всіляко здолати нездоланного Христового воїна. Якось сказав до святого: «Боги наші хоч і насміх витерпіли від тебе, проте, змилосердившись, не згубили тебе. Якщо б не були милосердними, то давно б тебе зруйнували чи скорчили і стратили, але щадять тебе незлобиві, щоб ти добро їхнє пізнав і перестав чинити їм кривду. А що віра наша краща від вашої, християнської, це явно показую: у вас один Бог, а у нас багато богів, багато помічників, багато поборників, і вони дають нам всю, що у водах, рибу, і в повітрі птахів, і, які в дібровах і лугах, соболів, куниць, рисів й инших звірів, які з нашого улову доходять і до вас, і збагачуються ними ваші князі, і бояри, і вельможі, й одягаються в них, і ходять, і пишаються, величаючись, й обдаровують один одного, і продають, і посилають у навколишні країни, і в далекі землі, в орду, і до греків, і до німців, і в Литву — усе ж те з наших ловів, що дають нам багато богів наших. Ще ж і другою річчю краща віра наша від вашої: у нас одна людина або двоє ідуть на ведмедя, і борються з ним, й убивають його з допомогою богів наших — їм же за те віддають шкуру. А у вас на одного ведмедя виходить багато людей, до ста чи до двохсот осіб, чи більше, і заледве та кількість одного може здолати звіра, часом же й не можуть, але і самих звір ранить і розбиває — і повертаються без нічого, марно трудившись. Але й ще тому віра наша краща від вашої, що в нас швидко передаються вістки: якщо-бо щось трапиться у віддаленому краю, зразу нам те відомим стає від богів наших. У вас же не так, але за багато днів заледве вістка якась приноситься — з тої причини краща наша віра від вашої».
Раб же Божий Стефан проти того всього так відповідав, називаючи сильнішим одного істинного Бога християнського від багатьох язичницьких, які не є богами, а бісами, скинені з небес у безодню, і зваблюють безумних людей в ідолах бездушних. Не помагають людям ні в чому, але більше шкодять і шкодити хочуть завжди, бо є злі, і немилосердні, люті, і дикі, гнівливі, заздрісні, ненависні, ворожі роду людському, його ж зразу знищили б із землі, якби не були стримані Божою силою. Пастка ж всіляка є для людей не від ідолів, які на одному місці нерухомо стоять, не від бісів, що ніякої влади над творінням Божим не мають, але від того ж самого всього добра Творця Бога, який кожному за трудами його дає свої дари. А зі звірами боротьба буває не в одній Пермії, але й у всіх землях і краях. Буває те не з допомоги гаданих богів ідольських, але чи від тілесної сили, чи від вправности борця, а найбільше від того, що покорив Бог небесний під ноги людині всіх звірів, і худобу, і птахів, і рибу. Знайшлося багато таких, що у вірі християнській лютих звірів приборкали іменем Христовим, левам уста загородили, ведмедів і пардів словом зв'язали, на гаспида і василиска наступали, лева і змія розтоптали. А проти вістей, які волхвам скоро повідомляють біси, сказав святий так: «У християнській вірі багато виявилося настільки ясновидних мужів, що не лише у дні їх те, що далеко діється, бачать душевними очима, наче тут діється, але і те, що має через багато років після переставлення їх бути, передсповіщають пророчо. Бо й пророки святі у Старому Завіті за багато літ передвозвістили те, що після того у новій благодаті збулося». Після такої і їй подібних довгих суперечок утвердили обидва слово, щоб випробувати ділом віру, яка краща. Діло ж за судом самого кудесника встановилося таке: перейти крізь вогонь і воду. І якщо хтось у вогні не згорить, чи у воді не потоне, того віра краща і за тим має народ іти. І погодився з таким словом весь люд пермський,
