бачене, питав їх, чи чули вони про місце якесь чи град, що називається Синоп? Відповів Партей: «Синоп — град Понта, де святий апостол Андрій трудився у благовісті Христовому. Але і я уві сні бачив Василія святого і, здавалося, подавав йому руку і з ним разом входив у церкву Господню. Він сказав мені: «Як же бачиш, буде тобі». Взявши золота досить і всього, що потрібне в дорозі, Єлпідифор сів у корабель з обома дияконами і відплив у поморський град Синоп. Молився Богові, щоб явлення відкрило їм те, що раніше уві сні бачили. Коли ж наблизився до града, у ту ніч Єлпідифор у сонному видінні побачив ангела, що говорив до нього: «Праворуч від града вкиньте сіті в море і знайдете бісер, який шукаєте». І зразу зі словом показав пальцем місце і знамення якесь. І видно було дім пресвітлий, і в ньому святий Василій сидів з багатьма світлими воїнами і казав, являючись, до Єлпідифора: «Ось бачиш, кого шукаєш. Зранку прийди, візьми його». Збудився ж Єлпідифор, розповів про видіння те друзям своїм, і коли засяяв день, ішли на правий бік града і знайшли те, що ангел уві сні показав, — знамення і місце. І зразу побачили там рибалок, які прилаштовували сіті свої до ловитви. І сказав до них Єлпідифор: «Що хочете, дамо вам, щоб ви вкинули сіті ваші в ім'я кожного з нас, і що зловите, наше буде». І погодилися на те рибалки, і радилися про ціну. Кинули жереб Єлпідифор з дияконами: на кого першого випаде, в ім'я того рибалки вкинуть сіті. І випав жереб на Теотима. Вкинули рибалки в Теотимове ім'я і нічого не зловили. Тоді вкинули у Партенієве, за жеребом, але і йому ловитва була марною. Після того сказав Єлпідифор: «Я не у своє ім'я, але в ім'я Бога свого наказую вкинути сіті. І покладаюся на Нього, що не зробить марною цю ловитву». І коли вкинули і витягнули, відчули ловці тягар у сітях і, усміхнувшись, один до одного мовили: «Щасливіший Бог цього чоловіка від инших». І, витягнувши сіті на берег, побачили тіло чоловіка мертвого. І змінили слово ловці, нещасливішою називали Єлпідієву ловитву від попередніх. І хотіли знову тіло те вкинути в море. Але Єлпідифор і ті, що з ним, крикнули до рибалок, аби не вкидали, а щоб віддали їм те тіло для поховання за звичаєм людським, домовлену ціну щоб собі взяли. Вони ж не ХОТІЛИ взяти плати, бо не рибу, а труп зловили, проте Єлпідифор примусив їх, і взяли. Винесли тіло на берег, торкалися до нього благоговійно з радістю і сльозами, обіймаючи і цілуючи. І дивувалися чудові, що голова, яка була від тіла віднята і в море деінде вкинена, пристала на своєму місці до тіла, і лише знак усічення видно було на ній, пахощі ж великі від тіла виходили. Чистим полотном обгорнувши, найняли колісницю і везли до Амасії на його престол. І там у його новозбудованій церкві поховали з шаною, плакав же за ним довго весь християнський люд. Так закінчилося страждання святого священомученика Василія, єпископа Амасійського. Після його блаженної кончини великий цар Константин через листи, які таємно сестра посилала йому про розбещення, і відступництво, і катування Ліцінія, сповіщений був, скоро зібрав силу воїнства свого і допомогу Христа прикликав, пішов на Аіцінія, і переміг його, і взяв живого, і в Галію у вигнання послав. Там і помер окаянний, Схід же весь від насильства катівського визволений був, вільно трудився для Христа Бога. І розширювалася по Вселенній слава Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога. Йому ж честь і поклоніння від усіх хай буде навіки. Амінь.
У той самий день житіє святого отця нашого Стефана, єпископа Пермського, нового чудотворця
Преподобний отець наш Стефан родом був руський, мовою слов'янин, із краю північного, що називався Двинським, із града, що називався Устюга, батьків знатних: син одного мужа, вірного христолюбця на ім'я Симеон, одного з клириків соборної церкви Пресвятої Богородиці, що на Устюзі, і матері, також християнки, що називалася Марія. І ще дитиною відданий був у науку книжну, у якій мав успіхи добрі: швидко запам'ятовував, скоро вчився, що до року і канонархати зміг, і навчився Божественного Писання, і став читцем у соборній церкві, перевищив багатьох ровесників у роді своєму швидким розумом і розумінням, і встигав більше від инших розумом і благодаттю. До дітей, що бавилися, не приєднувався, не спілкувався з тими, що в пусте поспішали і марне гонили, ані не бував із бунтівливими і розбещеними, але в Божому славослов'ї лише вправлявся, розуміти Писання Святе намагався, і книгам весь віддався, зростаючи у дівстві, і чистоті, і цноті, багато прочитав книг Старого Завіту і Нової Благодаті. І, роздивившись на суєту життя цього тимчасового, яке, наче бистрина річна, протікає і, наче цвіт рослин, в'яне, розпалився любов'ю Божою, що ніколи не опадає, і постригся в монаший чин у граді Ростові, у монастирі святого Григорія Богослова, поблизу єпископії, бо тут було книг багато, а він любив завжди читанню віддаватися. І добре трудився в чернечому житті, подвизався постом, молитвою, сльозами, чистотою, смиренням, повстримністю, терпінням, незлостивістю, послухом, любов'ю й иншими чеснотами, і багато наслідували його богоугодне життя. Навчався в законі Господньому вдень і вночі і з книг збирав користь, написав своєю рукою книг багато, що й до сьогодні про його богомислення і працьовитість свідчать. За таке добродійне своє життя поставлений був блаженний Стефан дияконом від вищезгаданого Арсенія, єпископа Ростовського. Тоді, через декілька літ, коли переставився митрополит усієї Руси Олексій святий, а після нього Михаїл, на прізвисько Митян, престол прийняв, його велінням хіротонізований був цей блаженний Стефан на пресвітерство від Герасима, єпископа Коломенського. Чув же про землю Пермську, що не просвітлена святим хрещенням, але належить вповні язичницькому ідолопоклонінню, сповнена чарів, і ворожби, і всілякого нечистого бісівського служіння. Про те довідавшись, що та земля терням і куколем ідолобісся заросла, ще ніхто не сіяв у ній Божого слова насіння, ані апостольська проповідь туди не доходила, ані світло правди не світило людям тим, але була в пітьмі незнання істинного Бога і в тіні смертної вічної згуби, сповнився ревности за Господом Богом й охоплений був безмірним бажанням, щоб, наслідуючи апостолів святих, іти в Пермську землю, проповідувати Христа і рятувати душі людські від загибелі, виводячи їх із пітьми на світло істинного пізнання Бога, всього творіння Творця.
