Житія Святих - Квітень - Данило Туптало

Бог йому допомагав, молитвами преподобних отців Антонія і Теодосія збудував собі монастир недалеко Печерського, на Клові, і церкву на ньому кам'яну спорудив в ім'я Пресвятої Богородиці, у пам'ять Покладення чесних риз її, за прикладом тої, що в Константино-граді, у Влахерні. І щороку празник робив світлий, місяця липня в другий день. Там братів багато зібравши, жив богоугодно. Устав же церковний і чин весь укладу монастирського, як же від преподобного Теодосія в монастирі Печерському прийняв, так і у своєму берегти велів. І багато на користь правовірним показавши, ішов від сили в силу, що в дальших краях за добродійне життя славлений був і знаний багатьом. І через те, коли переставився єпископ славного града Володимира (його ж сам великий самодержець Володимир у своє ім'я збудував), тоді цього преподобного вибрали на архиєрейський престол града того, і хіротонізований від преосвященного митрополита Київського Йоана. І добре випасав Богом вручені йому вівці, даючи приклад стаду словом, життям, любов'ю, духом, вірою чистою. Коли ж благоволінням Божим і радою блаженного Йоана, ігумена Печерського, і всіх братів мали перенести чесні мощі преподобного отця нашого Теодосія з печери у Богом збудовану церкву, у той час предивний цей єпископ Стефан прийшов із Володимира, опинився на Клові у своєму монастирі і бачив уночі через поле зорю велику, що сяяли над печерою, — думав, що переносять чесні мощі преподобного Теодосія (знав про той намір), засумував вельми, що переносять без нього, зразу сів на коня і помчав до печери, взявши зі собою Климента, якого поставив ігуменом замість себе на Клові. їдучи, бачив здалека ту зорю, що явилася над печерою, але, коли наблизився, побачив там свічок багато, а як прийшов до печери, нічого з того не бачив, і зрозумів, що справді сподобився бачити світло божественної слави від чесних преподобного Теодосія мощів: уже-бо були прокопали над чесними його мощами і винесли їх до дверей печери. Наступного ж дня після видіння того послужив з иншими єпископами перенесенню чесних мощів отця і вчителя свого преподобного Теодосія і блаженний Стефан. Тоді пішов собі знову на престол Володимирський, багатьох чеснот на користь словесному своєму стадові досягнув, через них виявився достойним вінця нев'янучої слави, його ж від початку літ своїх ім'ям своїм знаменував, ділами ж домігся. І так після багатьох років на прийняття вінця того до Христа, пастирів начальника, відійшов. У рік від створення світу 6602-й, від Різдва ж Христового — 1004-й, 27-го дня місяця квітня. Молитвами преподобного цього вінценосця Стефана і нас, Христе Боже, сподоби вінця слави на славу Тобі самому з безначальним Твоїм Отцем і єдиносутнім Духом нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У Пролозі в той самий день слово про Ісакія, Монаха Печерського, але його пам'ять і житіє дивися 14-го лютого.

Місяця квітня на 28-й день

Пам'ять святих апостолів із сімдесяти Ясона і Сосипатра, і Керкири-діви, й инших з ними святих мучеників

Святий апостол Ясон був тарсянином, він перший у Тарсі залучений був до благочестя. Святий же Сосипатр-апостол був з Ахаї. Вони обидва разом після прийняття святої у Христа віри учнями стали святого апостола Павла, який і родичами своїми у Посланні до Римлян їх називає. Ясон-бо у своєму граді Тарсі єпископом поставлений був, Сосипатр же Іконійської церкви стерно прийняв, і випасали свої церкви добре, і примножили їх. Тоді вечірнього краю досягли, і на Керкирейський острів прийшли, церкву прекрасну в ім'я святого первомученика Стефана збудували, де Богові служили, багатьох залучилили до Христової віри. Донесли ж на них до Керкиліна, царя острова того, і замкнули їх у темниці, у якій сиділо семеро розбійників, їхні ж імена: Саторній, Якісхол, Фавстиян, Януарій, Марсалій, Євфрасій і Мамій. Їх же святі апостоли богонатхненною бесідою своєю привели до святої віри і з вовків овець зробили. Цар же звелів наставити казан смоли, і сірки, і воску і розварити і сімох тих новонавернених в'язнів вкинути в казан той — і померли як мученики, вінці від Господа прийняли. Повірив у Христа і сторож темничний, і відтяли йому спершу руку ліву, після того обидві ноги, тоді, коли призивав ім'я Христове, відтяли голову, і приєднався до лику святих мучеників. Святих же апостолів Ясона і Сосипатра, з темниці вивівши, цар передав князеві Карпіянові на муки. Той же, взявши їх, зв'язав міцно і в темницю знову відіслав. Таке страждання святих бачивши з палати своєї і довідавшись, що Христа ради страждають, донька царева на ім'я Керкира християнкою себе визнала, прикраси коштовні й намисто зі себе знявши, роздала убогим. Про те довідавшись, батько її сповнився печалі і намагався всіляко її від віри Христової відвернути. Не змігши, замкнув її в окремій темниці і, з великої люті, одному муринові, блуднику, на розтління віддати звелів. Коли ж мурин до дверей темниці наблизився, прибіг раптом ведмідь і, схопивши мурина, пошматував. Почувши те, донька царева, яка сиділа в темниці, мурина від ран зцілила і навчила його пізнання Христового, і християнином зробила його, і воїном Христовим, і возвав мурин велегласно: «Великий Бог християнський!» Через те мучений був без милости і помер страдницьки, постав перед Господом у лику мученицькому. Цар же звелів воїнам дровами темницю обкласти, підпалити, щоб із темницею згоріла й донька його. Коли ж це було і темниця згоріла, виявилася дівчина живою, цілою і неопалимою. Таке чудо бачивши, багато з людей повірили в Христа. Потім повісив її кат на дереві, і димом важким душив, і стрілами стріляв, допоки дух свій не передала в руки Божі. Після кончини її почав цар гонити тих, що вірили в Христа, вони ж, боячись катування царевого, повтікали на острів, що був поблизу, і поховалися. І довідався про них цар, сам поплив до того острова, хотівши їх люто мучити. Коли ж був посеред вод, Божим скараний гнівом, потонув у безодні морській, як давній фараон. А вірні люди, позбувшись його рук катівських, вдячні пісні Богу приносили. Святі ж апостоли Ясон і Сосипатр, з темниці випущені, безборонно учили народ Божого слова. Після цього настав инший цар і, довідавшись про святих апостолів, взяв їх і звелів в бочку залізну накласти смоли, сірки і воску, вельми розварити і вкинути туди святих. Коли ж це було, святі в бочці тій неопалимі залишилися, благодаттю Христовою, а з невірних, що навколо стояли, багато вогнем тим попалені були. Инші ж, бачивши те вражаюче чудо, повірили в Христа. Повірив і сам