Житія Святих - Квітень - Данило Туптало
А деякі вважають, що Клеопа бездітним помер, Йосиф взяв його жінку за законом і народив з нею шестеро дітей — чотирьох синів і двох доньок: Марію, що називається Клеоповою донькою, і Соломію (таку думку згадує Теофілакт у тлумаченні на Матея у Главі 13-ій). Про те розміркувати й пильно роздивитися годиться, бо Йосиф помер швидше від Клеопи, а не Клеопа швидше від Йосифа. Як, отож, міг Йосиф мати за собою жінку Клеопову? А що Йосиф помер швидше від Клеопи, видно звідси. Клеопа після Воскресення Господнього був і бачив Господа в Еммаусі з Лукою, вони й пізнали Господа в переломленні хліба. Клеопа і після Вознесення Господнього, і після Духа Святого прийняття, живий був і помер страдницьки. А святий Йосиф навіть страстей Христових не дочекав, але ще перед хрещенням Господнім із життя цього пішов, тож як могло бути так, що Йосиф після смерти Клеопи мав узяти його жінку і народити з нею дітей? Тому достовірніше, що не Йосиф жінку Клеопову, а Клеопа доньку Йосифову взяв собі за жінку, про що Георгій Кедрин каже так: «Після п'яти років Йосиф з Єгипту повернувся до Назарета. Його ж доньку Марію взяв за жінку Клеопа, брат Йосифів, що від обох батьків був. І від неї народив Симеона, який після Якова, Господнього брата, став єпископом Єрусалиму» (Доти Кедрин). А що кажуть про Марію Клеопову, наче вона була Клеопова донька, то нема цього в Євангелії. Написано у святого Йоана у 19-ій главі: «Стояла ж при хресті Ісусовому мати його і сестра матері його Марія Клеопова». Тут не говорить святий євангелист Йоан: «Марія, донька Клеопи», а тільки «Марія Клеопова», тобто жінка Клеопова, донька ж Йосифова, яку собі за сестру мала Пречиста Діва Марія, мати Ісусова, коли заручена була Йосифові і приведена з церкви Господньої в дім його, і перебувала з Марією, донькою його, яка ще була дівою, наче сестра з сестрою люблячись. Хай буде відомо тут, що Марія Клеопова не донька його була, а жінка, яка народила цього Симеона, родича Господнього, наче стриєчного брата по крові через гаданого Христового батька — Йосифа, брата Клеопи, що був батьком Симеона.
У той самий день житіє преподобного отця нашого Стефана, колишнього ігумена Печерського, єпископа Володимирського
"Той, хто терпіння має, до всілякої чесноти причетний, радіє у скорботі, у бідах витривалий, у напастях веселиться», — говорить богонатхненний Єфрем Сирин. Таким виявився цей преподобний отець наш Стефан, який від братів своїх постраждав, хоч і сумував, але Бог його вельми розвеселив. Згадує-бо преподобний слово пророка і царя Давида, кажучи: «У багатьох болях моїх у серці моєму, втішання Твої возвеселили душу мою». Через те всю скорботу як таку, що від Бога послана, з радістю приймав. Добре навчився всілякої чесноти: з дитинства-бо свого під рукою достохвального серед ігуменів преподобного отця нашого Теодосія Печерського зростав і його завжди учнем був, насолоджувався завше і годувався богонатхненними словами з медоточивих його уст, наче немовля з грудей. До нього ж, як дитина до батька, усією добродійною подобою приєднався. І через те прагнув любов'ю до сердець всіх братів, вони його спершу вибрали доместиком, або урядником церковного уставу. І тоді, коли учив сам ігумен преподобний Теодосій братів у церкві духовними словами, достойно і цей їх же учив. Потім, коли преподобний Теодосій кінець життя цього часового мав прийняти, просили його всі одноголосно, кажучи: «Стефан достойний є після тебе ігуменство прийняти, нехай Стефан буде нам ігуменом». Преподобний же Теодосій схилився перед проханням братів і, прикликавши любого учня блаженного Стефана, вручив йому перед усіма загороду, повну богонатхненних словесних овець, і церкву, що на основі чудесній, просив закінчити. Тоді багато повчив його, як берегти монастирський устав, братів від чистого серця любити, незасинаюче мати око сердечне до Бога, гостинности не забувати. І так переставився до вічних обителей, обіцяючи, проте, і в обителі своїй Печерській, дорученій блаженному цьому Стефанові, у допомозі своїй завжди бути невідлучним.
Коли переставився преподобний Теодосій, блаженний Стефан, ігуменство святої чудотворної Лаври Печерської прийнявши, подвизався вельми, віддавався будівництву святої, Богом знаменованої, церкви (її ж преподобний Теодосій почав будувати), як же і цілому будівництву монастирському. І благодаттю Божою, молитвами ж преподобних отців наших Антонія і Теодосія, за мало років і церкву закінчив, і монастир новий збудував і туди зі старого монастиря братію переселив. У старому ж монастирі мало їх залишив, був у них звичай братів, що переставилися, там ховати. Ще ж встановив преподобний отець наш Стефан, аби в монастирі його завжди Божественну Літургію відправляти за померлими братами і блаженними ктиторами. Бог же все на потребу його щедро подавав і примножив місце те благодаттю Божою. Ненависник добра, ворог (який завжди бореться з рабами Божими) заздрив блаженному за таку опіку його про обитель свою і, злими своїми підступами збунтувавшись, таке збентеження серед деяких братів зробив, що не лише з ігуменства його зняли, того, кого спершу самі одноголосно вибрали, а й із монастиря неповинно відлучили. Це ж усе доблесно витерпів син незлостивости преподобний Стефан від братів своїх і любов'ю ніяк не віддалявся від тих, від яких тілом був віддалений, але Богові ревно молився за них, наслідуючи у всьому тезойменного свого святого первомученика Стефана і кажучи: «Господи, не май їм за гріх це». Тягнуло-бо святого любов'ю до преподобного Теодосія, наче залізо до каменя-магніта. Коли ж довідалися про таку журу преподобного Стефана, багато хто з бояр і вельмож, сини його духовні, яких вручив йому преподобний Теодосій, зжалилися вельми, що так отець їхній духовний постраждав, і, милістю зрушені, з маєтків своїх досить на потребу подавали йому. І в той час преподобний Стефан згадував преславні ті чуда, яких же самовидцем був, як майстри із Константинограда до преподобних отців наших Антонія і Теодосія Печерських прийшли, принесли ікону Пресвятої Богородиці, і про видіння цариці у Влахерні розповідав.
