Небесне Царство. Якщо ж не ймете віри і не охреститеся, осуджені будете на муку вічну». Те й більше він говорив і вчив, багатьох переконував — і вірити починали, і до хрещення приступали, і примножувалося число вірних день за днем, і росла церква Христова в Пермії. Преподобний же Стефан, де бачив багато зібраних людей невірних, приходив туди і, ставши посеред них, учив. Часом же вони зі старцями своїми, і з волхвами, і з усіма найвідомішими мужами, зібравшись, приходили до преподобного і сперечалися з ним про віру, і у всьому були переможені благочестям уст його. А найбільше приходили невірні перм'яни до новоствореної церкви — не задля молитви ані заради спасення, але бачити хотіли красу будівлі церковної, і красу всередині церкви, чого ніколи не бачили, і дивувалися, споглядаючи прикраси святого храму. Відходячи ж, говорили один до одного: «Великим є, як же бачимо, Бог християнський, більший від богів наших». Часом же, зібравшись, радилися між собою, кажучи: «Якщо не накладемо йому рани і не проженемо його від себе, то весь край наш наповнить ученням своїм і зруйнує древні храми, і жертовники богів наших, не можемо-бо словами з ним змагатися, хіба насилу проженемо його звідси». Инші казали: «Як його бити і прогнати, коли прийшов з Москви і має грамоти?» Инші казали: «Якби він почав бій, у той час добре нам було б його бити. Однак поганий має звичай — не починає бійки, але від нас чекає, щоб ми почали його швидше бити, аби мати на нас причину скарги до Москви. Якщо б він посмів когось з нас ударити, в ту годину розшматували б ми його і мали б оправдання, що він напав на нас. Але тому, що він нам, які його ображають, нічого гнівного супроти не говорить, не докоряє, не ображає, але з покорою все терпить, тому не відаємо, що маємо йому зробити». Так багато радившись і нічого не вирішивши, розходилися, і сповнювалося слово написане: «Якщо раду радите — зруйнує її Господь». І було видно, як розділилися пермські люди надвоє: одні були християнами новоохрещеними, инші ж — ідолопоклонниками; і ненавиділи невірні вірних, ображали ж, і насміхалися, і дошкуляли, напасті й кривди їм робили, не даючи християнам мирно жити. Через те преподобний Стефан болів серцем дуже, бачачи, як вірних кривдять невірні, і часто за те вдень і вночі молився зі сльозами до людинолюбця Бога, аби захищав новозібране стадо божественним своїм покровом, нечестивих же щоб всесильною своєю рукою забрав із диявольських сітей і привів до пізнання істини. Тоді людинолюбець Бог, бажаючи всім до спасення і до розуму правдивого прийти, бачачи труди й терпіння угодника свого і чуючи його ненастанні зі сльозами молитви, благозволив Пермській землі охрещеній бути світлом святої віри. І послав народові тому духа розчулення, як же колись тим, що Петрову проповідь слухали, про що написано в Діяннях Апостольських: «Ті, що слухали, розчулилися серцем і сказали до Петра та до инших апостолів: «Що робити нам, мужі-брати?» Зібралося багато пермського люду, старих і молодих, великих і малих, говорили між собою: «Чи бачите, браття, чоловіка цього, що з Руси прийшов? Чи чуєте слова його? Бачите терпіння його? Чи розумієте щедру його до нас любов? Ось у якій скруті перебуває і не відходить звідси. Які від нас прийняв образи, і приниження, і кривду, а він за те не прогнівався на нас, і ні одному з нас не сказав жодного злого слова, ані не свариться з нами, не б'ється, не має ніякого зла на нас, а лагідно і незлостиво все терпить, ще ж і радіє через завдані йому від нас образи, не перестає розповідати нам про Царство Небесне, і муку вічну, і винагороду кожному за ділами, і повчає нас завжди, як вирятуватися від мук й отримати Царство. І якщо б не було правдою те, що говорить, не терпів би й не трудився стільки. Справді є рабом великого й живого Бога, якого проповідує, який Небо і землю створив, добрим царство, а злим муку приготував, а які він говорить слова — усі правда. Ходімо до нього, просімо його, щоб досконало навчив нас віри своєї і зробив нас християнами».
І йшли в кількості великій чоловіки, і жінки, і діти. Преподобний же Стефан, бачивши, що стільки людей іде до Христа Бога, невимовної радости сповнився, і з радости сльози з очей пролив, і дяку невимовну возсилав людинолюбному Владиці, що не хоче смерти грішних. І зустрів їх, наче батько дітей, прелюб'язно, і відкрив богонатхненні свої уста, учив їх довго про всі святої віри таїнства. Бог же відкрив їм ум, аби розуміти сказане від святого учителя, і з любов'ю приймали слова його, і хрещення просили. Він же хрестив їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Й охрещена була земля Пермська благодаттю Божою, трудами ж і молитвами преподобного Стефана. Новоохрещені люди розбивали ідолів, що в них були в домах, і на площах, і на шляхах, і по лісах, і в дібровах, і капища руйнували, а найбільше сам Стефан блаженний в тому трудився, ходячи всюди й ідолів сокирою рубаючи і вогнем спалюючи разом з дарами, що приносили їм нечестиві. Був-бо звичай у пермців невірних приносити ідолам своїм соболів, куниць, горностаїв, ласок, бобрів, лисиць, ведмедів, рисів й инше тому подібне з ловів своїх, і вішали те на ідолах чи при ідолах. Ще ж і хустками найкращими зверху накривали своїх кумирів, і пеленами обвивали, і ніхто ж із тих дарів, що принесені ідолам, не смів нічого взяти, бо якби хтось посмів торкнутися до чогось із названого, зразу дією бісівською падав у люту хворобу — скорчений і зломлений від демонської сили стражав. Наслідувач же Божий Стефан не боявся тої неприязної сили, збирав усе, принесене в дар ідолам. І, склавши в одну купу разом з ідолами, розрубаними на частини, палив вогнем на попіл, собі ж не брав з того нічого і навіть нікому иншому з вірних брати не давав, кажучи, що то бісівська частка. Лише з полотна і пелен ідольських хлопцеві своєму Матею, родом перм'янинові, новоохрещеному, звелів онучі зробити — це ж на безчестя й ганьбу богам поганським. І дивувалися перм'яни вельми з обох речей: і що преподобний не бере собі нічого з дорогоцінних тих речей, але все вогню віддає, і що ніякої шкоди не зазнає від демонської сили, і тим більше
