Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    — І як це стосується мене? — підвівши брову, я склала все в теку і сіла зручніше.

    — Це стосується не тебе. Ти права. Проте це стосується твого хлопця, Кетрін.

    — Якого хлопця? — ламати комедію я не уміла ніколи, тому вийшло невдало.

    — І ти, і я — добре знаємо якого. Прошу, будь обережна. І передай Леонарду, щоб якнайшвидше надав свідчення. Його тричі викликали, але він не з'явився. Це небезпечно, Кетрін.

    Зустрівши погляд Моллі, я заклякла. Страх підібрався високо, до горла, стиснув в лещата і змусив тремтіти усім тілом.

    — Добре, я передам, Моллі, — абияк кивнувши, поспішила піти.

    Як тільки опинилася в коридорі, недалеко від приймальні, дістала телефон. Негайно набравши Леонарда, чекала коли він відповість і навіть не рухалася.

    — Так, мон шері. Я на обході. Говори швидше, — почувши голос Лео, навіть з полегшенням прикрила очі.

    — Ти був на допиті? — негайно тихо запитала.

    — Хто тобі розповів?!

    — Це не важливо! — злостиво відповіла.

    — У-у-у... Катерина злиться. Значить, ввечері я отримаю порцію пристрасних стусанів. Просто скажи все, як є, мон шері.

    — Роуз зникла! Ніхто її не може знайти, а тебе викликали в поліцію на допит! Тобі не здається, що не час для еротичних жартів? — присягаюся, телефон затріщав в руці.

    — Знаєш, що мені дійсно здається своєчасним? — голос Лео став холодніший, але, прокляття, саме його я занадто добре вивчила за останній тиждень. — Приїхати за тобою. Коли ти закінчуєш свої справи?

    — Леонарде! — я обірвала його, бо миттєво перестала думати серйозно. — Припини!

    — Це ти заспокойся. Я був на допиті. Уранці, перед зміною в шпиталі. Віддав телефон на перевірку і надав свідчення, що жив увесь тиждень у тебе. Вони навіть твоїх сусідів встигли допитати. Тому не хвилюйся, а краще швидше закінчуй. Я за годину приїду.

    — Не треба! Нас побачать! — я негайно заперечила, але завмерла, почувши тон Леонарда.

    — Ясно. Як скажеш, — закінчивши, він розірвав дзвінок першим.

    Віднявши телефон від вуха, я завмерла поглядом на екрані. Причини дивної уранішньої поведінки Кім стали відразу ясні. Вона теж знала, що її подружка зникла. Мабуть тому і говорила загадками, намагаючись зрозуміти знаю я, чи ні. Ймовірно, Кімберлі боялася проговоритися і підставити Лео. Скоріше за все, він був упевнений, що я нічого не дізнаюся про похід до дільниці.

    Стиснувши стільниковий в руці, я розгнівалася. Він пудрив мені мізки сексом. Спеціально залишився у мене. Але не для того, щоб допомогти пережити нову витрату пацієнта. А я, наївна, вже повірила. Чоловіки усі однакові! Він, банально, приховував, що його колишню розшукує поліція! Мабуть після свідчень Фернандеса, за Роуз взялися серйозно. Ось вона і втекла. А він приховав це! Від мене!

    І це довіра? Вона виявилася такою?!

    Злість і розчарування змусили не увійти до кабінету Джейса, а безцеремонно увірватися. Переступивши поріг, я навіть не привіталася. Джейс виглядав шоковано, та мені начхати.

    — Тут усі матеріали для завершення факультативу і роботи аспіранта під твоїм керівництвом. На цьому я закінчила курс і прошу більше не турбувати мене.

    Поклавши теку на стіл перед носом чоловіка, мала намір швидше покинути його кабінет, проте не встигла і метра пройти.

    — Те, що ти вчинила — величезна помилка, Кетрін. Ти скоро сама зрозумієш, з ким зв'язалася, — прилетіло в спину.

    Повільно обернувшись, я зустріла занадто злий і холодний чоловічий погляд. Джейс нахабно та з успішною оглянув мене  і продовжив:

    — Чув, що ти маєш намір залишитися в Штатах ще на три роки. Боюся тебе розчарувати, але мені доведеться розбити наївні мрії.

    Відчувши, як навіть руки стиснулися в кулаки, я продовжувала стійко дивитися в очі чоловіка. Джейс підвівся з-за столу, а обігнувши його, намірився підійти ближче. У кожному його русі читалася пряма загроза. Мабуть, дисциплінарне слухання пройшло не на його користь, і чоловіка дійсно позбавили ступеня професора.

    — Твої погрози ніяк не подіють, Джейсе. Це смішно. Яке відношення ти маєш до шпиталю? Ніякого. Залиш мене в спокої!

    Вирішивши, що з мене досить, я продовжила шлях до дверей. Проте лише схопившись за ручку, похолоділа після слів чоловіка.

    — Я дійсно не маю ніякого відношення. Але ось міграційна служба, думаю, зацікавиться в твоїй депортації. Тим більше, є неспростовні докази твоєї участі в незаконних діях на території Штатів, Кетрін.

    Я знову обернулася. Знову заглянула в його очі, вирішуючи, як вчинити: показати, що мені все одно, або ж довести, що Джейс блефує. Фернандес дав слово Леонарду, що я не постраждаю і ніхто не дізнається ні мого імені, ні того, хто я.

    — Досить брехні, Джейсе, — стомлено відповівши, я вибрала третій варіант — просту розмову, людську. — Припини ці ігри. Ти зайшов занадто далеко через гординю і его. Я багато разів говорила, що не зацікавлена в спілкуванні з тобою. Хіба я не була чесна? Навіщо треба заходити так далеко через просту інтрижку з малознайомою жінкою? У чому азарт таких стосунків? Ти психолог, повинен розбиратися в людях. Але на ділі, ти опустився до таких речей... Давай зупинимося. Ти загрався.

    Маючи надію востаннє напоумити Джейса, я, нарешті, осягнула наскільки не розуміла і не розбиралася в людях. Можливо, річ у тому, що я жодного разу не зустрічала настільки одержимих чоловіків. Або ж в тому, що не буда знайома з психопатами, здатними штовхати наркоманок в пучину своїх інтриг. Мстиві люди завжди залишалися для мене загадкою. Зустрівши такого уперше, я наївно вирішила, що зможу виростити в думках Джейса хоч би зерно совісті. Проте її там не було.

    Джейс банально розреготався мені в обличчя. Сміявся, як ненормальний, мало не плакав, роблячи вигляд, що знущається з моїх слів. Тому і не суперечив. Чекав, коли я закінчу, щоб добити.