Дамір - Iрина Давидова

— Уже в лютому я отримаю диплом, — солодко проспівала, відпиваючи трохи вина з келиха, яке ми привезли із собою з Італії.

— Мала, я розумію, що тобі подобається твоя робота, але я б хотів, щоб ти була до мене ближче.

— Що ти маєш на увазі?

— Як дивишся на те, щоб після отримання диплома, перейти до мене? Раніше у мене не було офісу з дизайнерами та архітекторами, але з тобою на чолі хочу організувати. Виділю поверх. Кирило не образиться, зрозуміє мене.

— Тобто, ти хочеш сказати, що я буду головною? Ну, в офісі?

— Так, начальником відділу.

— Дамірушка, — вигукнула я, і відставивши келих, з поривом обняла його, губами притиснувшись до його губ, — обіцяю, ти не пошкодуєш про це.

— Я і так це знаю, Лі, — він одразу відповів на мій поцілунок, руками зарившись у волосся.

Я, в'юнким язичком пройшла по його губах, перемістилася на вилицю, проробляючи доріжку до вуха. Я вже знала, що подобається моєму чоловікові, а тому посміхнулася, коли, ледь торкнувшись зубами його мочки, почула глибоке зітхання. Але я вирішила, що солодке залишу на ніч, а тому, наблизившись до нього, я томно прошепотіла, точно знаючи, що таким голосом викликаю мурашки в його тілі:

— Налий ще трохи вина.

Чоловік здригнувся, міцніше стиснувши мене, а потім вилаявшись, пересадив на крісло.

— За таку поведінку, хочеться задерти твоє плаття і висікти лозиною по попі! — сердито прогарчав він, але схопивши пляшку, додав нам вина.

— По попі не можна, ти ж розумієш...

— Це ще чому?

— Тому що потім ти не зможеш мене на столик покласти і взяти ззаду.

— Що, сідниці будуть боліти?

— А то! Просто знайди для мене інше покарання... — я пальчиком почала виводити візерунки на його грудях через футболку.

— Добре, вночі я тебе покараю. Потім не скаржся, — серйозно відповів він і, прибравши з грудей руку, торкнувся губами внутрішньої сторони долоні.

Ми сиділи у вітальні в напівтемряві, у великому м'якому кріслі біля величезного вікна, яке відкривало приголомшливий вид на темну вулицю з яскравими новорічними вогнями. Настрій був відмінним, я б навіть сказала святковим, але, головне було те, що я перебувала в міцних, і водночас, ніжних обіймах. Дамір дарував спокій і затишок, я відчувала його любов, хоч він мені й не говорив про це. Я сама мовчала про почуття, але скоріше, тому що боялася зізнатися першою, боялася бути знехтуваною. Хоча розуміла, що це дуже нерозумно.

— Даміре, я свою роботу завершу до Нового Року, — повідомила, коли ми вже допили пляшку вина, і я головою вляглася йому на стегна.

— Добре. Хочеш кудись поїхати на свята?

— Ні, якщо чесно. Я люблю Новий Рік відзначати вдома. Але у мене є велике бажання поїхати до батьків.

— На тридцять перше грудня призначено відкриття готелю. Після обіду ми можемо виїхати.

— Ти поїдеш зі мною?

— А чому ти дивуєшся? — піднявши мене, запитав Дамір.

— Просто несподівано. Треба маму попередити.

— Попередь. А на відкриття одягни найкрасивіше плаття.

— Мені теж потрібно піти туди?

— Звісно! Мала, що це ти так повільно міркуєш?

— Просто ти не перестаєш мене дивувати, — зніяковіло відповіла я, і сховала обличчя, носом втикаючись у кам'яний прес.

— Так і має бути, ти звикнеш.

— Не хочу звикати. Так приємніше, — прошепотіла я в його живіт, і руками обняла за пояс.

Деякий час ми сиділи мовчки і насолоджувалися приємною тишею. Дамір перебирав моє волосся, масажуючи шкіру голови, я ж просто із задоволенням приймала його скромні ласки. Було так добре і приємно мовчати поруч з ним, і це найкращий доказ того, як сильно мені потрібен цей чоловік.

— Ходімо відпочивати?

— Ти хотів сказати, ходімо мене карати? — підвівшись, хитро запитала я, і згадала, що не сказала покоївці застелити свіжу постільну білизну.

— Точно! Тільки знай, моє покарання ти надовго запам’ятаєш, — так само хитро відповів він, і поки я піднімалася, ляснув мене по попі.

— Я згодна. Піду попрошу Вероніку приготувати ліжко, — нахилившись, на мить притулилася до його губ, руками торкаючись щетинистих щік.

— Давай. Я зараз прийду, — відповів Дамір і потягнувшись до столика, дістав сигарету.

— Менше пали, рідненький, — попросила я, і розвернувшись, боковим зором побачила, як він відкинув сигарету на стіл, зробивши лише останній ковток вина.

Я посміхнулася, відчувши тепло, яке оселилося в душі від того, що він почув моє прохання. Важливо знати, що людині не байдуже моє хвилювання, адже я дійсно переживала про його здоров'я.