Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
Я з силою від розпачу била кулаком об прозору стінку. Опритомніла ще п'ять хвилин тому в якомусь підвалі в маленькій кімнаті. Навколо мене прозора стіна близько двох метрів у діаметрі. З усіх боків шістнадцять округлих сфер і зараз одна з них по трохи, ледь помітною прозорою ниткою витягала з мене магію.
Поруч не було нікого і я від лютої злості сильніше вдарила в цей магічний мур, який не давав мені можливості вийти. Спроби створення магічної зброї провалилися. Оскільки магія просто розвіялася, сильніше ввібравшись у сферу розташовану на підлозі.
- Лукасе, Річарде ви чуєте мене?
- Так, міс.
- Як успіхи у моїх пошуках?
- Ми знаємо лише те, що ви на території Академії. А ось де саме знаходитеся незрозуміло. - Процідив крізь зуби Лукас.
- Поспішайте, - почала я нервувати.
Відчуваю що якби не створений мною кулон, я давно вже лежала б без почуттів. Були наповнені вже дві округлі сфери і я перемикалася між відпочинком, поки магія витягалася з кулона і коли магію тягне з мене. Так уже вийшло, що він колись увібрав чимало зайвої світлої магії у себе. Але відчуваю, що запас скоро висохне. А що буде далі? Не зрозуміло.
Почулися приглушені кроки двох пар взуття. Одні чоловічі та другі жіночі на підборах. Я прилягла на кам'яну холодну підлогу, прикинувшись без почуттів.
- Вона вже померла, так? - Почувся жіночий голос.
- Ще - ні.- Приглушено відповів чоловік.
- Ну коли вже.- Пошепки шепотіла жінка їхні голоси здавався мені знайомими.
- Дівчинка сильна, - впізнала я нарешті голос.
- Чекаю не дочекаюсь, коли ти станеш живим.
- Це неможливо, - пробурмотів професор Валлум. - Я давно вже мертвий. Залишився лише дух. А магія світла допомагає мені іноді перетворюватися на тілесний об'єкт. - Пролунало чоловіче зітхання.
- Три кристали. Три! - Заголосила, жінка.
На жаль, її голос був погано чутний і я не знала хто говорить.
- На три місяці, - приречено видихнув професор і почулися кроки, що віддалялися.
Раптовий солоний в'язкий комок крові підступив до мого горла і я закашлялася, відчувши металічний присмак у роті.
Розташовані кристали висмоктавши магію з тіла, почали тягнути до себе мою кров і я поспішила перейти на перлину артефакт. Самопочуття одразу покращало.
- Лукас, поспішіть. - Занервувала я.
- Ми вже на підході, леді.
Раптовий сильний жар обпалив мою кисть. Я лише глянула на палахкотливий камінь в чорному вогні на обручці Тіоса і сумно зітхнула. Голова закрутилася, але сильний струс землі змусив мене впасти знову на холодний камінь.
- Кільце, Світаніє! - Поряд голосно закричав Тіос і я приречено підвела погляд.
Перед прозорою стіною, що стримувала мене, стояв мій чоловік, наш ректор і декан. А за їхніми спинами, розгорілася суперечка двох хлопців Лукаса та Арвена:
- Я казав тобі, що ти не впораєшся. І куди ти поліз? Резерв маєш занадто малий.
- Ти занадто зарозумілий, уявив про себе казна-що. Мені захотілося лише спустити тебе з небес на землю. А якщо наша Іллуні виживе та вибачить тобі, то місце лідера твоє!
А далі мій крихітний артефакт накопичувач і зовсім пішов тріщинами. І я знову закашлялася кров'ю, без змоги встати. Сил зовсім не лишилося, а перед очима темнішало. Незабаром перлина обсипалася піском на підлогу.
- Краплю крові на кільце швидко! - Гарчав за прозорою стінкою Тіос, намагаючись голими кулаками пробити щит, що тримав мене всередині.
- Домен, поглинання. Потрібно наповнити всі кристали й він відпустить. Інакше не розбити. - Замислено пробелькотів десь за їхніми спинами голос проректора.
- Світаніє! Чуєш мене? Ну!- Голосно гарчав Тіос.
- Я... ні.- Відхилила я запропоновану допомогу хитнувши головою.
- Світанія, разом ми наповнимо ці сфери чуєш мене!
- Ні. Тоді й ти помреш.
- Роби, як сказав! Швидко...
- Пробач, - похитала головою.
- Коли в тебе закінчився цикл? - Надін відгукнулася, я знову схлипнула закашлявшись кров'ю.
- Відчепись відьма! - Зашипіла крізь кашель.
Жити їй хочеться... брехатиме.
- Ну, справи... - промовив ректор.
- Подумай про малюка. Вашого з Тіосом малюка...
Схлипувала відьма десь із підлоги. Їй, мабуть, теж не солодко у нас же зв'язок.
- Ти брешеш!- Крикнула на неї, бачачи її очі сповнені страху.
- Світаніє...- прошепотів десь в рівні підлоги Тіос.
- Ні! Я не брешу. Ви впораєтеся разом. Пам'ятаєш про джерело стародавнього темного, всередині твого тіла? Він помістив його як резерв у свою Іллуні, щоб з парою бути непереможним. Чуєш мене?- Захлинаючись кров'ю шипіла відьма.
Закашлявшись як і вона, я мимоволі витерла рота другою рукою. Глянувши на долоні, жахнулася. Мабуть, я втратила дуже багато крові. Але поки дихаю. Піді мною була значних розмірів калюжа яскраво-червоного кольору і її маленька нитка тяглася до одного із ще не наповнених кристалів.
Мої губи раптово накрило у ніжному поцілунку, давши рятівний ковток повітря. З-за кашлю було важко дихати, але зараз магію та кров із мене більше не тягло.
- Ні ... - пискнула я обіймаючи коханого.
Сльози самі покотилися з очей.
- Не хочу, щоб і ти помер через мене.
- Дурненька, ми не помремо! Чуєш?
Я встигла лише збезсилено кивнути головою, перед тим як у мої губи знову жадібно вп'ялися поцілунком. В очах потемніло, і я більше не чула звуків. Але я відчувала... відчувала його ніжні погладжування по спині та поцілунки на вустах, а ще здається сльози. Мій коханий плакав, так? Цілував обіймаючи й плакав.
А потім я провалилася в рятівну темряву, де було тепло і затишно, і зовсім не було болю, що стискав у грудях.
Гучний стук висмикнула мене з темряви, змусивши здригнутися. Я застогнала від пекучого болю, що знову з'явився в грудях.
- Тихо. Все буде добре. Все закінчилося, рідна.
Мене на своїх руках гойдав коханий втішаючи.
- Знайти цих тварюк! - Віддав комусь він наказ.
- Я тут, ваша високість. - Почувся звідкись з-за спини коханого хриплий бас.
- Глава розшуку відчув дві аури. Арчі, якщо не знайдеш мені цих тварин у найкоротші терміни, я розкрию інформацію про твої справи до служби. Зрозумів мене?
- Так... ваша високість...
- Чому ти все ще тут? ВИКОНУЙ!- Голосно гарчав на кімнату розлючений чоловік.
- Слухаюсь.
- А тепер з тобою розберуся. - Видихнув наді мною Тіос. - Чудово... ще й жар. Де носить цю руду відьму?
- Я тут.- Поряд із дверима почулося слабке голосіння.
Я спробувала підвестися розплющивши очі й почула:
- Лежати!
Відразу розслабилася лежачи на м'якому ліжку в кімнаті Тіоса у замку. Відчувши, що його тепла рука на грудях, прибирає нестерпний біль.
- Зілля мені швидко. Все, що підійдуть у цьому випадку.
- Я зараз, - запищала перелякана Надін.
А я боялася ворухнутися, в його очах палала лють. Але тільки ми зустрілися поглядом, він зненацька ніжно посміхнувся.
- Тааак. А тепер, ми тебе роздягнемо.
Не встигла заперечити, як забруднена в крові тканина полетіла ганчірками на підлогу.
- Чудово. У мене є один перевірений засіб. Потерпиш, пригощу цукерками. Адже ти любиш шоколадні цукерки?
Я тільки приречено прикрила очі. Тіло мене все одно не слухалося.
Тим часом Тіос дістав якусь колбочку з прозорою сумішшю і почав втирати мені в тіло. Спочатку зволожені ділянки шкіри зігрівали, а потім почали свербіти й свербіж поступово збільшувався.
А він продовжував мене обтирати, я спробувала почухатися. Почувши одразу грізний рик:
- Не можна!
І я запхикала, адже свербіж був доволі сильним.
- Потерпи. Сверблячка скоро пройде, мила. Потерпи.
Але я вже звивалася від нетерпіння почухати шкіру. Мої руки просто притиснули до ліжка, а губи накрило поцілунком. Жадібним каральний, навіть трохи злий поцілунок. А потім поцілунок перетворився на ніжний і ласкавий.
- Пане, ось. Охолодити тільки не встигла. Це мій найсильніший засіб, що відновлює.
- Я сам охолоджу. СЮДИ!
Від його гучного рику я підскочила лежачи.
- Ковдри принеси, зараз її в холод кине.
Краєм ока простежила за Надін, що швидко віддаляється з кімнати. За кілька секунд вона повернулася, тримаючи в руках кілька теплих ковдр.
- Ротик відкриваємо! - І я підкорилася. - Хороша, дівчинка.
Він влив трохи теплий напій і я відразу пошкодувала, гірка гидота розтеклася в роті і я застогнала.
- Шшш, - заспокійливо погладив по голові чоловік, вкриваючи мене теплою ковдрою.
Мене і в правду почало сильно трусити від холоду.
- Це подіє? - Чую хрип.
- Так пане.
- Тоді ще ложечку, - я заскиглила відвертаючись від тої гидоти. - Відкривай ротик, моя дівчинко.
- Не... - встигла тільки відкрити рота і рідка гидка суміш знову заструмила по моєму горлу. Від чого я закашлялася.
- Знаю, що не смачно. А тепер спатоньки.
На мене тим часом поклали ще кілька ковдр.
- Надін, вона на тобі. А мені потрібно в де чому розібратися.
Я відразу почула скрип його зубів і Тіос підвівся прямуючи до виходу з кімнати.
Як тільки він зачинив за собою двері свідомість чомусь різко заволокло пітьмою і знову стало тепло і добре, занурюючи мене в солодкий сон.
