Втрачена пара - Алена Бондар

Глава 31

За 5 днів до цього у академії Верліон...

Марк прокинувся в піднесеному настрої. Вчорашньою розмовою з Мією, він поставив усі крапки над «і».

"Думаю вона все зрозуміла і не буде сперечатися. Нині потрібно розв'язувати питання з навчанням та підкоригувати склад делегації. Гаразд, треба розв'язувати проблеми по черзі".

До нього в кімнату зайшов Міха. Чудово саме він йому й потрібен.

-- Міха, я так розумію, за безпеку поїздки відповідаєш ти?

-- Так, дядько Самір мене призначив, звітую напряму йому.

"Ну чого тягнути? Приголомшу друга, нехай разом зі мною морочить мозок, як все провернути".

– З нами їде Мія, -- кажу впевненим голосом, щоб у друга не виникало сумнівів.

Настала тиша. Чекаю на реакцію.

-- Марку, ти певен? Навіщо вона тобі там? Ми не розважатися їдемо, – звичайно ж ця новина не втішила друга.

-- Навіщо -- це моя справа, а ось її охорона, поки я буду на засіданні -- твоє завдання.

-- І що ти накажеш з нею робити цілий день? У карти грати? – з іронією додав Міха.

– Це питання я також беру на себе. Брате, якщо чесно, поки не знаю. Але боюся, якщо залишу її тут, то мій тигр може збунтувати. Тоді нам буде не до жартів. Ти думаєш мені подобається вся ця ситуація? З відьмами я зв'язуватися не збирався, це точно, -- роздратування так і ковзає в тембрі голосу.

– А як ти альфі поясниш її присутність, га?

Ось це проблема. Марк задумався.

-- Давай не будемо нічого говорити батькові. Його хвилюватимуть переговори, а не те, яким складом ми на них поїдемо.

-- Ти береш усю відповідальність на себе, якщо відьма перестрахування, то нехай їде, – все ж таки здався Міха. Краще мати справу з дівчиною, що нудьгує, ніж зі звіром.

На цьому й вирішили. Пішли на полігон. Матвій сьогодні був відсутній, тому хлопці йшли удвох. Марк розглядав студенток, шукав руду капицу. Дивно, то вона скрізь маячить перед ним, то знайти не може.

"Гаразд, на пари вона прийде, там і зустрінемося".

На полігоні було, як завжди гамірно, перевертні, щось бурхливо обговорювали. Марк не прислухався. Міха був занурений у думки про поїздку до Вікірії. Професор сканував усіх поглядом, а потім відправив намотувати кола.

Марк так і не помітив, щоб Мія прийшла, пошукавши її ще раз поглядом, переконався, що її немає. Якийсь неспокій піднявся в грудях. Коли професор Мель велів розбитись на пари, він не витримав і підійшов до нього.

– Марк, тобі потрібне особливе запрошення?

-- Я останнім часом займався зі студенткою Ленкур. Ви її звільнили від пар? – Марк уважно сканував поглядом викладача, його звірові не сподобалося, що Мія без нагляду.

-- Чого це раптом? Вони з подругою поїхали на тиждень додому, там якісь складності. Я не вдавався у подробиці. Ректор підписав наказ.

Тільки дослухавши фразу до Марка дійшло -- вона просто втекла, як маленька дівчинка.

Хто ж біжить від звіра!

Емоції взяти під контроль він не встиг. Він випустив свою силу назовні. Усі з перевертнів хто був на полігоні впали на землю. Марк сильний перевертень. Не дарма його з дитинства вчили стриманості. Не піддаватися емоціям.

Але як?

Коли вона втекла від нього, нічого не сказавши.

Невіра. Роздратування. Гнів.

І на заправку лють.

-- Ти що твориш, Марк? – кричав професор, бо він теж був перевертнем і стояв найближче, він стояв навколішки.

Мель сильний, але Марк сильніший за нього навіть у такому юному віці.

-- Відпусти, припини!

Марк стиснув кулаки та тільки зараз помітив, що випустив пазурі, кров потекла по кулаках.

-- Марк, візьми себе в руки, брате, – Міха намагався достукатися до нього.

Марк заплющив очі та видихнув. Усі змогли стати. Пазурі сховати не виходило.

-- Міха, бери Марка і йдіть до лісу! -- гаркнув Мель.

-- Щоб я вас сьогодні не бачив, від інших пар звільню. Марк, навчись контролю, бо інакше -- це може погано закінчиться, – останні слова професор промовив набагато тихіше, аби почули тільки хлопці.

-- Ходімо, -- Міха тягнув Марка за плече, а той і не чинив опір. Боявся, що коли почне говорити, то знову всіх покладе.

Дійшовши до краю лісу, який був на території академії, Міха, вирішив заговорити першим.

-- Що це було? Що тобі такого сказав Мель? – Міха стурбовано дивився у вічі найкращому другові та не знав, як йому допомогти.

-- Вона втекла! - гаркнув Марк.

Пазурі по новій вп'ялися у шкіру рук.

– Хто? - поки Міха нічого не розумів.

Марк натурально загарчав. Очі сповнилися безумством. Не часто у такому вигляді можна зустріти стриманого Марка. Якщо подумати, напевно зараз йому більше підходить -- запальний.

– Мія! -- загарчав. Зараз вже ікла вилізли назовні.

– Куди? Чому? – Міха говорив тихо та спокійно, провокувати Марка зараз не варто. Те, що він влаштував на парі, є прикладом того, що з ним не все гаразд.

-- Втекла, нічого мені не сказавши, до себе додому на тиждень! -- емоції зашкалювали.

Марк випустив свого тигра і побіг з усіх лап у ліс. Він біг на межі своїх можливостей, ніби від цього залежить його життя. Але все набагато простіше. Він намагався втекти від себе. Від своїх переживань, від почуттів.

Він відверто не хотів слухати свого звіра, той не раз підказував йому вірний шлях, але ми ж розумніші за нього. Коли тигр задихнувся, він просто впав на живіт, а морду сховав під масивними лапами. Через якийсь час прибіг Міха.

Він не хотів чіпати друга під час бігу, але залишати його в такому пригніченому стані зараз не збирався. Так вони й сиділи у тиші. Ніхто не знає пів години чи три. Друзі обернулися людьми. Марк сів на землю та опустив голову до рук.

-- Поділись зі мною, – тихо попросив Міха. – Тобі це потрібно. Я вислухаю. Якщо хочеш вдам, що відразу забув. Марк не тримай у собі. Ти не впораєшся сам.