Втрачена пара - Алена Бондар
Глава 29
Мія йшла до кімнати, мов у тумані. Він вирішив і все.
Як це?
Чому він вирішує за неї?
Що з цим усім робити?
Вона дуже хоче ображатись на нього, кричати, що не поїде. Але варто йому поцілувати й вона про все забуває. Розчиняючись.
У її житті круті віражі. Куди вони її заведуть незрозуміло. У кімнаті була Кріс.
Може поділитися з нею переживаннями?
-- Мія, краса моя, у мене було таке класне побачення, -- з цими словами, зустріла її подруга.
І Мія вирішила, що не варто, напевно, вивалювати на людину свої переживання. Вона така щаслива зараз.
-- Макс просто душка. Як добре, що ти нас познайомила.
-- Я рада, він чудовий хлопець. Веселий, балакучий, тобі підходить, -- у Мії навіть вийшло щиро посміхнутися.
– Слухай, я тут десь підслухала, десь побачила. Плітки зібрала. Зараз тобі все розповім, -- натхненно мовила Кріс.
-- Може завтра? – був насичений день, хотілося просто лягти у ліжко та заснути.
– Ти втомилася? -- зі співчуттям запитала подруга.
– Так, давай завтра, я спатиму.
-- Добре, мила, добраніч.
Швидко діставшись до ліжка, Мія відразу заснула. Їй потрібен відпочинок. Вночі їй знову снився Марк, але вона навіть не здивувалася. Він її переслідує і вдень, і вночі. Зараз вони гуляють лісом. Озирнувшись довкола, вона впізнала свій рідний відьомський ліс. Вони влаштували пікнік.
Гріло сонечко, весна, довкола все цвіте. Як вона скучила за домом. Вони розташувалися під дубом, просто балакали. Про всяку нісенітницю, він обіймав її за плечі й дивився в очі. Так щиро, з коханням. Ловив кожне її слово. У цьому сні вона була така щаслива, що не хотілося прокидатися. Мія знала який Марк, у його погляді немає кохання, скоріше усмішка. Його обійми не зігрівають, вони обпікають.
Після такого сну, Мія була мрійлива. Їй як будь-якій дівчині хотілося взаємного кохання.
Мрії... Це точно не про Марка.
– Соня вставай, бо я не встигну тобі все розповісти. Даремно я підслухала? -- вимовила Кріс, сповнена енергією.
-- Я слухаю. можна ще трохи поваляться? Що там ти такого почула? – спати хотілося.
-- Стою нікого не чіпаю, а дівчата вирішили попліткувати. Вони з третього курсу давно тут. Так, що напевно все на власні очі бачили за ці роки, -- Кріс тяжко зітхнула, не хотілося таке говорити.
-- Давай швидше, – сонно пробурмотіла Мія.
– Вони обговорювали Марка. Я не буду згадувати ту частину розмови, де вони казали, що він красень. Ти й сама знаєш, очі ми маємо. Він та його друзі знатні бабії. Кажуть, що в академії він перепробував кожну другу. Такі чутки на порожньому місці не з'являються. Ти ж розумієш? -- перевела погляд на подругу. Кріс помітила, що він сподобався Мії, хоч вона й мовчала. У Мії очі округлилися, там була така зневіра.
-- Сонечко, я про тебе дбаю. Не хочу, щоб ти потім страждала та плакала ночами.
– Не буду… – навіщо ночами, сльози вже проступають на очі. Кріс швидко обійняла подругу, намагаючись передати всю свою турботу.
-- Що мені робити? Він проходу мені не дає. Навіть поза стінами академії, -- схлипнула та уткнулась носом у плече подруги.
-- Я зараз схожу до ректора і відпрошусь. Скажу, що вдома проблеми, нам терміново потрібно назад.
-- Думаєш вийде? -- у голосі з'явилася надія.
-- Приведи себе до ладу, я скоро.
Як тільки за подругою зачинилися двері, Мія закопалася у подушку.
"Як же боляче. Він просто грає зі мною, а я закохуюсь у нього".
Кріс повернулася досить швидко, щоб помітити це самокатування. Зібрала їхні речі, потім Мію. Поки всі студенти були на першій парі, вони вже їхали додому.
-- Мабуть, не будемо лякати наших твоїм виглядом, підемо до річки, – обіймаючись подруги пішли знайомими стежками.
Тут усе знайоме з дитинства. Сама природа лікує. Скупалися у річці, підбадьорилися. Вирушили додому. Підійшовши Мія одразу помітила сестру, вона копошилася на городі.
– Міно! -- крикнула так, що сестра аж підскочила.
-- Міє ти? Ну пустунка, як я рада тебе бачити, -- розкривала свої обійми для молодшої сестрички.
-- Я так сумувала. Ось нас відпустили на тиждень і я одразу до тебе, – дзвінко поцілувала сестру в щоку.
-- Пішли до хати, я там твій улюблений пиріг спекла. Якби хтось здогадався попередити, то й рулетики отримав, -- пожурила вона молодшу сестру.
-- Впізнаю свою сестру. Ти як квочка, – дзвінко засміялася.
Дівчата увійшли до будинку і проговорили до вечора. Мія розповідала про місто, про навчання. Щебетала кілька годин безперервно. Тільки про Марка ні слово не сказала.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно