Втрачена пара - Алена Бондар

-- Відпусти, -- натурально прошипіла Мія.

-- Повторюєшся мала, – промуркотів Марк. Провів носом по щоці, вдихаючи її аромат. Цей солодкий мед. Серце її почало битися ще сильніше.

-- Не плануй нічого на наступний тиждень, -- прохрипів Марк. Сам собою здивований. Він вирішив взяти її із собою у поїздку. Він не готовий зараз попрощатися з нею навіть на день.

– Чому? -- тихо спитала Мія.

-- Ти поїдеш зі мною до Вікірії. Відразу застерігаю це не питання, а твердження. Ти поїдеш на цілий тиждень. Я попереджаю, аби ти могла зібрати речі.

-- Ти зовсім здурів. Ні! – крикнула Мія.

Вона вже жила тиждень із ним у лісі, а зараз  до іншого міста їхати. Що він собі думає. Вона не його й не буде беззаперечно підкорятися.

-- Маленька, сперечатися немає сенсу. З навчанням я вирішу. Сам тебе тренуватиму.

-- Як ти не розумієш? Не в навчанні справа. Я не хочу! -- упирається Мія, всіма шляхами захищаючи свою свободу.

-- Не хочеш, але -- ти там будеш, -- Марк повернув її голову за підборіддя і поцілував.

Всепоглинаючий, захопливий.

Мія не мала шансу не відповісти на поцілунок.

Вона розгубилася, розчинилася у ньому. Його міцні обійми та ця пристрасть. Яка різниця в цю мить, що він командує. Крім нього, ще ніхто не робив їй так приємно. Зараз, цієї короткої миті, вона щаслива.