Вісімнадцятий - Атен-Фол

- Завтра субота і мені не потрібно рано вставати, - сказав хлопець радіючи вихідному дню попереду. 
 

 - А де ти працюєш і чим займаєшся? - здавалося, що Стенлі був готовий до такого питання від дівчини, тому так швидко і чітко взявся відповідати...
 

 - Я зовсім не хочу здатися людиною, котра хизується своїм робочим місцем та ланкою в суспільстві, - промовив молодий чоловік, закинувши нога на ногу. - Та в свої двадцять дев'ять мені вдалося посісти вагому посаду керуйочого відділом в такій компанії як " Скарби Нації " і я стараюся гарно виконувати покладені на мене обов'язки та тим-самим підіймаю продажі коштовних виробів та коштовного каміння, - з помітною гординею сказав хлопець. 
 

 - Вааав...! Тобі мабуть дуже подобається ця робота! Інакше ти б так про неї не відкликався. З таким захватом! - зацікавлено промовила Меггі.
 

 - Так! Я викладаюся наповну. Звісно по закінченню коледжа мої мрії були зовсім про інше та... Життя. Що тут скажеш. Я ні про що не шкодую, - сказав і знову скористався електронкою. - А ти! Чим ти займаєшся в цьому багато серійному фільмі, під назвою " життя "? - інтрегуюче додав.  
 

 - Я автор любовних романів, - скромно відповіла жінка. 
 

 - Автор любовних романів!? Тобто, ти письменник? Письменниця! - з цікавістю промовив чоловік. - Ніколи раніше не зустрічав на своєму шляху людей подібної професії. І як давно ти відкрила в собі письменницькі здібності? - додав. 
 

 - Зрозуміла те, що мене цікавлять книги подібного жанру, десь так років у тринадцять-чотирнадцять. Спочатку - це було більше схоже на захоплення і я думала, що любов до книжок з подібним змістом скоро мене. 
 

 - Помилялася? - різко перебив хлопець. 
 

 - Так, помилялася! - одразу відповіла Меггі. - З'являлися перші нашкрябалки, я їх так називала. Потім спробувала написати свій перший роман, який вийшов не дуже, м'яко кажучи. Видавництво в яке я відправила короткий опис книги, відмовило мені в друці. Потім було багато інших видань, які також не бачили в мені потенціалу. Дівчинка Меггі зростала і їй довелося влаштуватися на роботу за тією професією, яка б дозволила забезпечити себе та її родину, - раптом Меггі заговорила про себе в третій особі. 
 

 - Тобі довелося кинути писати? - видно було, що Стенлі зацікавився розповіддю дівчини. 
 

 - Ні... Писати я не кинула, а навіть навпаки. В день я працювала на заправочній станції Мілренс-Рока, а вночі мої пальці бігали затертими клавішами старої друкарської машини, яку мені ще в дитинстві подарувала бабуся. Так народилися на світ багато моїх книг та історій кохання. 
 

 - І скільки тобі тоді було років? - з обличчя Стенлі не спадала маска цікавості. 
 

 - Двадцять два, - без затримки відповіла жінка. 
 

 - І тобі довелося годувати родину в двадцять років? - запитав хлопець. 
 

 - Батько помер, коли мені було лише три, а мати страждала на алкоголізм. Єдиною годувальницею в родині була моя бабуся. От мені й довелося після смерті бабці брати все в свої руки. 
 

 - Мабуть веселе в тебе було дитинство? - зі смутком запитав Стенлі. 
 

 - Та... Нормальне. Я давно з усим змирилася і сприйняла події минулих років як життєвий урок. 
 

 - Нічого собі, урок! - промовив Стенлі. Чоловік хотів якось відійти від не приємних спогадів, куди сам повернув дівчину та шукав правельні слова у своїй голові. - І багато ти вже видала своїх книг? - посміхаючись промовив хлопець. 
 

 - Близько сотні, - відповіла дівчина. 
 

 - Сто книг! Сто? Ого..., - Стенлі не очікував такої відповіді. - І... про що вони? Про що книги? 
 

 - Як я вже говорила раніше - це з дебільшого любовні романи, які полюбляють домогосподарки та дівчата в підлітковому віці, - відповіла Меггі. - А років п'ять тому, я відкрила для себе новий жанр, який посів перше місце в моїй письменницькій діяльності. 
 

 - І що це за жанр? - запитав Стенлі. 
 

 - Любовна еротика, - грайливо відповіла дівчина в окулярах. 
 

 - Еротика!? Це..., щось на шталкт тих телепередач, які транслюють пізно ввечері? Я інколи й сам. Не довго! Полюбляю подивитися такі ось фільми, - без зайвого сорому промовив хлопець. - Та що б читати про таке! Ні. Ніколи не читав такої літератури. Я взагалі вважаю для того, щоб написати книгу, потрібен неабиякий талант. Ось мені навіть коротенька розповідь про те, як я провів літо, давалася дуууже не легко. А тут сто книг, еротика... Просто на межі не можливого, для мене особисто. 
 

 - Я так розумію - це комплімент? Дякую! - промовила Меггі поправляючи окуляри. Хлопець посміхнувся у відповідь. 
 

 - А як взагалі в голову письменника, письменника любовної еротики, приходять сюжети, ідеї, чи як їх правельніше буде назвати? 
В Меггі вже давно ніхто не цікавився такими подробицями. Тому на її обличчі з'явилося сором'язливе почервоніння. 
 

 " - Добре, що він зараз смутно бачить моє обличчя " - подумала дівчина.