Дамір - Iрина Давидова

- Чи нема новин від генерального щодо нашої практикантскої долі? - через хвилин п'ять тиші, вирішила поцікавитися я.

- Ні, - подала голос Ксюша. - Але я чула, що хлопцеві-практиканту з сусіднього відділу відмовлено. Мені Лена розповіла під час перекуру.

- Значить, шеф вже почав викликати до себе по одному, - зловісно простягнула Наташа.

- Чому по одному? - щиро не розуміючи дій начальника, запитала я.

- Тому що любить він полоскотати нерви підлеглим і надати собі значущості, - з неприхованою зневагою в голосі відповіла Ксюша.

- Все намагається на генерального походити, тільки от ніяк не зрозуміє, що він птах не того польоту.

Не встигла я й слова сказати, як на весь кабінет пролунав телефонний дзвінок. А через кілька хвилин я, схвильована, йшла по коридору офісу, прямуючи до кабінету Сергія Костянтиновича. Начальника відділу архітектури та дизайну.

***

- Ліє Олександрівно, проходьте, - сказав Сергій Костянтинович, тільки-но я відкрила двері в його кабінет. Прикривши за собою двері, я впевнено пройшла всередину і, присівши в одне з вільних крісел, приготувалася уважно слухати його.

- Вчора під час наради директорів обговорювався ряд стратегічно важливих для нашої організації питань, в тому числі і питання про нового співробітника з числа тих, які проходять у нас практику, - ліниво відкинувшись у шкіряному кріслі, і склавши на своєму округлому животі руки в замок, почав свою промову Сергій Костянтинович. - Ліє Олександрівно, перш за все я хотів би у Вас запитати, - трохи схиливши голову, чоловік очікувально подивився на мене.

- Звичайно, Сергію Костянтиновичу, - сидячи в кріслі рівно, наче натягнута струна, дивлячись відкритим поглядом в його очі, відповіла я.

Протягом усієї розмови не переставала чекати від нього будь-якої підлості. Адже цей немолодий лисий чоловік відомий на всю компанію тим, що, користуючись своїм становищем, схиляв молодих спеціалісток до відносин інтимного характеру. Для мене подібний метод влаштування в компанію просто неприпустимий. Тому я, схрестивши пальці, молилася мовчки про те, щоб він не надумав пропонувати мені подібне.

- Ви ж розумієте, наскільки великий конкурс на це місце. Яким має бути сильним прагнення кожного потрапити на нього, - задумливо протягнув чоловік, впиваючись в мене випробовувальним поглядом, від якого ставало не по собі.

- Я готова працювати на благо фірми в повну силу своїх професійних можливостей. Але, не на шкоду заняттям. Адже попереду - захист диплома, і я повинна готуватися до його здачі, - розтягнувши губи в привітну усмішку, пояснила йому свою позицію. Нехай натякає, на що хоче, в моїй особі він зможе побачити лише відповідального працівника. Не більше того.

- Ви трохи неправильно мене зрозуміли, - випробовуючи мене важким поглядом, промовив з ледачою усмішкою на губах. - Ну, опустимо це. Новина, яку я хотів повідомити Вам, полягає ось у чому, - підводячись в кріслі, він подався трохи вперед, спираючись ліктями об поверхню столу. - За підсумками вчорашньої наради, в результатах якої моя думка зіграла ключову роль... - простягнув він, а я подумки закотила очі.

Нещодавно Інга - секретар начальника, повідала мені страшну таємницю про те, що Сергій Костянтинович тримається на цій посаді лише завдяки родинним зв'язкам з генеральним. І особливих повноважень або права голосу не має. Так, блазень гороховий в очах керівництва.

- Так ось, у зв'язку з відходом у декретну відпустку нашого дизайнера Світлани Сергіївни, ми готові прийняти Вас на службу, не чекаючи закінчення Вами університету.

А після цих слів хвилювання й почуття обурення до начальника випарувалися. Що? Мене беруть? Зараз? Ні, я просто не вірю своїм вухам! Хочеться схопитися і закричати від радості. Хочеться підбігти до цього огидного дідугана і стиснути його в міцних обіймах! Мені не віриться! Невже це відбувається зі мною? Ура!

Але, як би не раділа я в душі, виду не подала. Відповіддю моєю була скромна посмішка і легкий кивок голови.

- Для мене працювати тут - величезна честь.

- Сподіваюся, ми не помилилися в Вас, Ліє Олександрівно, - задумливо протягнув чоловік і, немов згадавши про щось важливе, схилився над стопкою паперів на своєму столі.

- Ось, - взявши одну з них, простягнув мені. Ні слова не кажучи, я піднялася з місця і прийняла документи. Присівши назад в крісло, розглянула титульний лист, «Байєр Дамір Тімурович».

- Це ваш прохідний іспит. Постійний клієнт нашої фірми. Непробачно багатий, вибагливий і суворий. Але надзвичайно щедрий. Господар мережі готелів і автосалонів нашого міста. Зумієте справити на нього враження - Ви прийняті на посаду на постійній основі. Ні - на жаль, означатиме, що ми не потребуємо вашихпослуг.

- Я можу приступити до роботи? - піднімаю на нього очі. Незважаючи на тремтіння всередині, зберігаю видимий спокій і впевненість. Я впораюся. По-іншому ніяк.

- Так, - киває Сергій Костянтинович, - єдине, Вам необхідно зв'язатися з клієнтом і домовитися про особисту зустріч. І, Ліє Олександрівно, - гукнув мене начальник, коли я була вже практично в дверях. - Дамір - мій хороший друг, але в роботі навіть мені він не робить поблажок. Поставтеся до цього завдання серйозно.

***

- Ну? - запитує мене Інга ще до того, як я встигла щільно закрити двері кабінету начальника. - Що сказав?

Я підійшла до її столу і, поклавши на коліна папку з матеріалами замовника, присіла в крісло.

- Байєр Дамір Тімурович, - вимовила пошепки, дивлячись на неї немиготливими очима.

Чесно кажучи, я перебувала в якомусь ступорі - всередині страх перемішався з хвилюванням. Таке відчуття, що від перенапруги ось-ось з очей поллються сльози.

- О, крихітко. Жорсткий мужик, - протягнула Інга. - Тобі потрібно буде дуже постаратися, щоб справити на нього враження.