Дамір - Iрина Давидова

Від думок мене  відволікла чоловіча рука на моїй талії. Артем. Як же я могла про нього забути? Він притиснув мене до себе так міцно, немов боявся, що я у будь-який момент можу втекти. Я знову примружилася, але як і раніше не могла взяти себе в руки. Нічого не могла з собою поробити, ледве стримувала тремтіння, відчаї і сльози, що  підступали до очей. І у мене вже точно не було ніякого бажання відчувати його дотики. Огидні, ненависні до нудоти дотики.

- Ти в порядку? - прозвучав тихий голос біля вуха.

Чортовий лицемір! Надумав зіграти на публіку роль дбайливого чоловіка? Ні, вже цього я точно не потерплю.

- У мене розболілася голова, - непомітно витерши пальцями вологу з куточків очей, вимовила тихим, але твердим тоном. - Попроси портьє машину до входу підігнати, - кинула через плече, вже прямуючи до виходу. - Ми від'їжджаємо.