Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

Падіння запам'ятовується мені відчайдушним страхом за малюка і всеосяжним прагненням вберегти його за будь-яку ціну. Помічаю палаючі очі Жозелін, що стрімко кидається до мене. Ми зіштовхуємося, коли вона намагається мене впіймати, і далі стрімголов летимо разом. При цьому куарда явно намагається прикрити мене собою.

Все зупиняється в одну мить… буквально. Ми завмираємо в повітрі. Точно в тому моторошному і незграбному положенні, в якому котилися сходами. По шкірі біжать колючі мурашки, скимлить забите стегно... дихання спирає від страху... в очах темніє.

А далі ми раптово починаємо повільно і невідворотно левітувати вниз.

Тіло повністю знерухомлене. Його ніби сповила невідома сила. Тільки чи така вже невідома? Щось невловимо знайоме відчувається у повітрі навколо нас. І ще до того, як у поле мого зору потрапляє напружена чоловіча постать біля підніжжя сходів, я знаю, хто саме зупинив наше падіння.