Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
Чим ще зайнятися, коли від занять усунули? Звичайно ж попоїсти! Сирна запіканка виявилася неймовірною на смак, просто танула в роті. Орк шеф-кухар був справді майстром своєї справи.
Швидко піднявши собі солоденьким настрій і взявши себе в руки, поспішила до бібліотеки. Знову шукати спосіб зняти це чорне тавро зі свого тіла. Бібліотека виявилася безлюдною, в ній не було видно жодної душі взагалі.
Розслабившись, знову засіла за книжками. І все-таки мені вдалося знайти один друк для заклику предка Карсіна. Закличу його, раптом підкаже, як зняти цей знак темного роду. Про всяк випадок знайшла заклинання відправлення його назад, раптом сам не зможе повернутись.
Накресливши кілька захисних рун світла прямо на підлозі у центрі бібліотеки. Використовувала кілька захисних артефактів сім'ї, активувавши їх. Потім почала креслити пентаграму пітьми для заклику духа.
- Агранов Карсінес увадерон арінес тідерон...- продовжила читати заклинання з книги повторюючи його.
Руни під ногами засвітилися яскравим сяйвом і я перевірила ще раз їх правильність з намальованими в книзі. Спалах світла і... ось мені вдався виклик. Навіть не одного, а цілих двох осіб та без одягу. Деякий час ми мовчки дивилися один на одного, поки один з цих нібито привидів не висловився:
- Твою ж матір Світаніє, я ж дав тобі каблучку. Чому не покликала нормально?
- Тисенчик, ти її знаєш? - Запитала дівчина, що в цей момент призвалася з ним.
Тут мене прорвало на сміх і я повторила за нею:
- Тисенчик ... - А потім ще раз повторила й вискалилася.
Склавши руки на грудях, я спостерігала за двома голубками. Одна з них — ельфійська молода дівчина. Довге зелене волосся, гострі вушка, що відкривались з волоссям. Про пишні груди, я відверто змовчу, тут я їй навіть позаздрила. І раптом чую:
- Світаніє, це не те, що ти подумала! - Тут я посміхнулася і розвернулась піти, залишаючи бібліотеку.
Нехай далі там один одному чіпають, адже перенеслися так: він знизу, вона сидить верхом на ньому.
- Світаніє, та стривай же ти! - Загарчав мені у слід Тіос, вже ударяючи кулаком у захисний щит.
- Ось і вір потім чоловікам... - глянувши на їдальню, вирішила що вистачить з мене солодкого. А після побаченого взагалі від усього нудить.
Ось, а куди йти? До кімнати не хотілося. Там Надін. І взагалі здається вона тепер там оселилася зі своїм папугою. У саду зараз тренуються учні, не хотілося їм заважати.
- Жаль артефакту для телепорту в мене немає, - пробурчала собі під ніс.
Вони дуже дорогі та в нашій сім'ї було лише три. Один завжди використовували брати. Один у батька та один про запас.
З сумом глянула на блакитне небо, милуючись високим сонцем і мимоволі зробила крок до брами. Нині чергує Світлячок, ану ж вдасться поглянути на місто.
У проході мене справді ніхто не зупинив. Ступаючи широкою кам'яною дорогою, я пройшла повз ще одну стіну, через вузькі двері.
- Мати чесна! - Вигукнула вдивляючись у чисті хвилі блакитного водоймища.
Навколо була тільки вода, і кам'яний міст, що йшов в нікуди. Вірніше він йшов у море, височіючи над ним, але його кінця краю не було видно. Повертатися не хотілося, а я так бажала дізнатися, що там попереду. Аж раптом це все ілюзія? А там насправді щось інше.
Прямуючи до поручнів я поглянула вниз на тихі води. Кам'яний міст здавалося був дуже міцним, і я поспішила вперед.
Навколо не було жодної душі й погода зіпсувалася миттєво. Небо заволокло хмарами та хвилі стали вдаряти об каміння мосту, утворюючи пінні бризки. Хмари стали опускатися до землі, нависаючи наді мною і я рішуче рвонула назад. Але холодний вітер ударяв мені в обличчя, заважаючи бігти. Адже минуло не так і багато часу.
Стукаючи від холоду зубами, бігла з усіх сил до острова Академії, що виднівся в далечі. Попереду раптом з'явилася постать, вона ніби випливла з чорного туману. А потім чоловік помахом руки схопив мене за лікоть і затяг у чорний портал.
- Зцілення, це таке! - Промовив одними губами витягаючи мене в якійсь кімнаті.
- Так-так, поверни мене назад. - Я в паніці стала озиратися.
- Ні! Я не пущу, доки ти не повіриш. - Вигукнув Тіос.
- Вірю, вірю тобі. Поверни, - благала.
Помітивши осторонь лише велике ліжко та голі кам'яні стіни.
- Я не впевнений, що ти повірила. Обійми та поцілуй.
- Що?
- Я тебе врятував. А ти навіть подякувати не бажаєш.
- Від чого врятував? - Вирішила запитати.
- Від смерті дурненька.
- Та НУ?
- Ну так, - передражнив він мене. - Навколо Академії море привидів минулого. Ти недостатньо сильна, щоб його перетнути. Якось я тебе проведу, але не зараз. Зараз я тебе переконуватиму, в правдивості своїх слів.
З цими словами він стрімко почав роздягатися. Озирнулась навкруги, але довкола були тільки стіни й ні дверей, ні вікон. Тільки велике ліжко. Моє серце сильніше забилося в паніці, а фарба прилила до обличчя.
- Ти знову проти моєї волі? - Зашипіла кусаючи губи та заламуючи собі пальці на руках.
Зараз я втиснулася в стіну плечем і намагалася не дивитися в його бік.
- Того разу вийшло випадково. Та не чіпатиму я тебе. Поглянь!
- Не хочу! Поверни мене до Академії, і тримайся від мене якомога далі!
- Отже, не повірила, - чую тихий стогін. - Йди до мене, обіцяю не скривджу.
Так і продовжила стояти біля стіни, схиливши голову та опустивши погляд у кам'яну підлогу. Мою руку різко підняли й опустили на твердий оголений торс. Він був вологий і на ньому відчувалися рвані поглиблення. Піднявши погляд, я помітила глибоку рвану рану, на ній лежала моя долоня, і пальці торкалися її. Панікуючи спробувала забрати руку, але її лише сильніше притиснули до рани, що сочилася кров'ю.
- Повір, коли ти торкаєшся до мене, вона не болить. - Прошепотів біля вуха цей чоловік. - А тепер, один малесенький поцілунок, благаю. Мені зараз дуже це необхідно, кохана.
Судомно видихнувши, кивнула в згоді й мене відразу ж підхопили на руки.
- Ти сказав що не чіпатимеш. - Додала крижаним тоном.
- Не чіпаю, і тримаю себе в руках.
Легкий кидок і я вже лежу на широкому матраці вкритому білими простирадлами.
- Лише один поцілунок, - ображено видихнув Тіос. - Мала, у нас зараз війна. А тут ти зі своєю Академією. Можливо, перебуватимеш у моєму домі? Там я зможу захистити тебе.
- Ні, - пропищала ще більше панікуючи.
Одну мить і його губи владно накрили мої. У цей момент я ніби задихнулася від його наполегливого поцілунку. Потім Тіос продовжив цілунок більш ніжний, при цьому ледве торкаючись мого тіла руками. Потім знову з натиском накидався, практично вгризаючись у губи граючи з моїм язиком, руками зминаючи моє тіло. Через мить і я вже відповідала йому беручи участь у цій грі ніжності та спраги.
Мій одяг став неймовірно тісним і в ньому стало душно, практично спекотно. А він продовжував плавно ковзати ледве торкаючись мого тіла кінчиками пальців. Примушуючи відповідати на його дотики такими ж дотиками. Тим самим викликаючи жар унизу живота.
Стало нестерпно боляче, від розуміння того, що цей чудовий поцілунок скоро закінчиться і я щосили почала притягувати чоловіка до себе за шию. Поглиблюючи та продовжуючи поцілунок. Від якого мені було добре. Який змушував паморочитися голову.
