Дамір - Iрина Давидова

— Чого ще я не знаю про нього? — запитала тишу і увімкнула фен, який, до слова, голосно не гудів.

Невже Дамір і про це подбав, або просто хороша фірма їх виробляє? Але, головне, я могла не переживати, що розбуджу Ліку, тому що двері були щільними, як і стіни, а фен працював тихо.

Нашвидку висушивши волосся, я розчесалася і уважно подивилася на себе в дзеркало. Зараз моє обличчя виглядало вже трохи краще, та й шкіра стала рум’яною, адже спочатку, як тільки змогла в лікарні вставати на ноги і подивитися в дзеркало, думала втрачу свідомість. Моє обличчя було блідим і страшним, я точно схудла, бо підборіддя стало гострішим, а раніше такого не спостерігала. І зараз навіть синці під очима зникли, все ж спокійне життя пішло організму на користь.

Злегка посміхнувшись собі в дзеркалі, я пройшла до дверей і клацнула замком, коли раптом схаменулася, що на мені один рушник, в який я загорнулася після душа. Серце одразу гулко застукало в грудях, і я рукою схопилася за край тканини, який був загорнутий всередину. От дурепа, чим я думала, коли йшла купатися? Не одягати ж мені те плаття, що тепер валялося на підлозі? Та й взагалі я не знала, чи є у мене тут хоч якісь речі, може Дамір викинув все те, що я залишила, коли пішла.

У будь-якому випадку, не стояти ж мені тут до посиніння, та й Лапочку скоро треба годувати, а тому, натиснувши на ручку, я зовсім трохи прочинила двері, і просунула голову, поглядом завмерши на чоловікові, який милувався нашою дочкою.

— Даміре, — пошепки покликала я, закусивши губу і зніяковівши.

— Так? — обернувшись, він подивився на мене уважним поглядом, і мені захотілося знову закритися в ванній.

Навіщо він сканує мене, Господи?

— Ти б не міг вийти на пару хвилин? — знайшовши в собі сили, попросила я, продовжуючи стояти за дверима.

— А що сталося?

— Я забула взяти одяг і...

Він з розумінням кивнув, і подивившись на Ліку, покинув спальню, причинивши за собою двері. Я швидко прошмигнула в гардеробну, сподіваючись знайти там хоч щось підходяще, але коли відкрила величезну шафу, була приємно здивована. Там висіли не тільки залишені речі, але і кимось дбайливо куплені нові. Швидко відшукавши плаття до колін і з максимально закритими грудьми, я вбралася в легку тканину і повернулася в спальню до дитини.

Ангеліка, немов відчувши моє наближення, відразу відкрила очі, і активно засмикала рученятами. Моя маленька принцеса, зовсім крихітна і така рідна. Хіба може бути більше щастя, ніж здорова дитина? Я так була рада, що Дамір не дозволив залишити Лапочку в пологовому будинку, а забрав до себе, навіть не знаючи, що вона його дочка.

У двері тихо постукали, і чоловік, заглянувши, посміхнувся і увійшов всередину, тримаючи пляшечку з обідом для немовляти.

— Прокинулася? — запитав він, віддаючи мені пляшечку, а сам, схилившись над ліжечком, взяв на руки дитину.

— Можна я буду годувати?

— Ну ось, Лапочко, мама мені зовсім не дозволяє тебе годувати, скоро буду страждати від цього, — промовив він, скорчивши сумну гримасу.

— Просто сама не можу насолодитися цими моментами, — підійшовши до них, торкнулася маленької головки і ніжно поцілувала в чоло, вдихаючи улюблений запах.

— Розумію, йди сюди.

Він сів на ліжко разом з Лікою, і подивився на мене, немов очікуючи, що я приземлюся поруч, як це було в лікарні. Дамір допомагав мені тримати дочку, розташовуючись позаду і підтримуючи її своїми руками. Зараз, в домашній обстановці, я чомусь не була впевнена, що маю це робити, — страх і збентеження не дозволяли розслабитися і насолодитися прекрасним моментом.

— Ми ж це робили і не раз. Чого ти боїшся, крихітко?

Я не знала, що відповісти, і простягнула йому пляшечку, не бажаючи морити голодом свою дитину.

— Не бійся, ми просто погодуємо її і все, — продовжував далі переконувати він, і я здалася. Видихнула і дозволила собі розслабитися ненадовго, просто, щоб Ліка відчувала, що ми, її батьки, поруч.

— Добре, тільки дай спочатку мені Ліку, а то буде незручно.

Дамір піднявся і передав мені дочку, сам влаштувався так, щоб мені було зручно, і я, зважившись, все-таки примостилася поруч. Спиною відчула його тверді груди, але постаралася розслабитися і думати тільки про донечку в моїх руках.

— Ось так буде краще, — він рукою перехопив мої руки, і я більше не відчувала вагу, тільки прийняла пляшечку і піднесла соску до маленьких губок.

Малятко відразу ж обхопило її і уважно подивилося мені в очі, взявшись за їжу. Я ні на мить не переривала наш зоровий контакт, розуміючи, що він їй необхідний так само, як і мені. Мою дочку і так позбавили грудного вигодовування, відібрати в неї ще щось я не дозволю, та й мене ніхто не посміє від неї відірвати.

— Вона любить тебе, ти тільки подивися на неї, — прошепотів Дамір на вухо, і я зіщулилася, пригорнувшись до нього ближче, а ще відчула тепло в грудях від його слів.

— Я чула тільки її крик, — згадала я, сумно посміхнувшись.