Дамір - Iрина Давидова

По щоках продовжували котитися сльози, і я підібгала ноги, обличчям сперлася на коліна, тихенько схлипуючи, на підсвідомому рівні розуміючи, що не можу розбудити Ліку. Збоку від мене прогнулося ліжко, і Дамір міцно притиснув моє безвладне тіло, погладжуючи і заспокоюючи.

— Тихо, кохана, тихо. Моя дівчинка не повинна страждати, не тепер, коли ти зі мною. Не тепер, мила.

— Я не знаю чому, але написала, щоб немовляті дали твоє прізвище і по батькові, можливо в душі мала крапельку надії.

— Михайло, він дуже мені допоміг з тобою, я йому тепер життям зобов'язаний.

— Що ти маєш на увазі?

— Він і ще один хлопець Денис, завжди спостерігали за тобою, мені було так простіше. Того вечора, коли я бачив вас з Шираєвим, мені здалося, що ти мене ненавидиш, і я вирішив відпустити тебе. Тиждень думав, чи зможу жити без інформації про тебе, і зрозумів, що пора, пора пробувати жити без тебе. Та тільки, коли я повідомив Михайлу, що не потребую їх допомоги і більше нічого не хочу знати, він відразу ніби й послухав. А потім, не побоявшись мого гніву повернувся і розповів, що ти кинула свою дитину в пологовому будинку.

— В мене не було вибору.

— Тепер я це розумію, але тоді був злий, — видихнув він, так само сильно, як і я, переживаючи ситуацію.

— А що було далі?

— Я забрав Лапочку додому.

— Як тобі її віддали? Чи ти…

— Так, Лі, я заплатив і мені плювати! Моя дочка повинна була повернутися додому, а не залишатися одна, покину і нікому непотрібна, — доказав, він міцніше притиснувши мене до себе, а я з жадібністю вдихнула запах, який належав тільки Даміру.

— А ти ж тоді не знав, що вона твоя дочка.

— Зате знав, що вона твоя. Тут і думати не було про що, — твердо відповів, даючи зрозуміти, що він серйозний у питанні дочки.

— Якби я сказала Артему, що дитина від тебе, він би зробив все, щоб позбутися від неї. А я не могла, не могла так вчинити, це ж наш малюк.

— Ти вчинила, як справжня мати, ти боролася за свою дитину, ти боролася за нашу дівчинку.

— Тільки заради неї й жила, інакше не було б сенсу.

— Не смій навіть думати про це! Я і так облажався перед тобою, ти передала флешку, а я не став дивитися, поки ти не опинилася в лікарні.

— Значить, ти бачив...

— Пробач, що я такий ідіот, пробач, що не помітив нічого. І що дозволив собі не відразу відкрити її. Якби не моя срана гордість, цей покидьок тебе б не побив.

— Ти не винен, не думай про це.

— Я не можу не думати. Відповідай: тоді на набережній, ти знала вже, що вагітна?

— Ні, я... ні..., не пам'ятаю. Та й нічого б це не змінило, за мною завжди спостерігали, я тільки не знаю, як тобі вдалося від них відірватися, вивезти мене за місто.

— Так чому тоді не сказала все, я ж розумію тепер, що не по своїй волі пішла. Чому не сказала?

— Тому, що тоді все було б даремно.

— Та що даремно, Ліє?

— Того дня, коли я пішла звільнятися, зустріла Артема, він попросив зайти до нього в кабінет. Спочатку почав говорити всякі брудні слівця, а потім, коли я не погоджувалася на пропозицію стати його коханкою, він дістав телефон. На відео був ти, в тому одязі, який я бачила на тобі вранці. Ти стояв у кабінеті будинку біля столу, спиною до вікна, а у тебе на спині в області серця була червона крапка, а потім він показав схоже відео з Кирилом. І якби я не погодилася піти від тебе до нього, він би дав відмашку і... Вдома б я тебе застала тільки вбитим.

— Ти що, дурненька, заради нас з братом це все? — вимовив голосніше, ніж слід було, і, кинувши погляд на Ліку, яка продовжувала спати, пошепки додав: — Ти не повинна була ризикувати собою!

— Ні, я не повинна була відмовлятися від його умов, і я не відмовилася. Мені було начхати на себе, в той момент я не знала, що вагітна, тому погодилася. Інакше б я не змогла жити, знаючи, що могла вам допомогти, але не допомогла.

— Господи, Ліє! Невже не було вибору?

— Одне моє «ні», і курок було б спущено.

— Яка ж Шираєв гнида, справжнісінька скотина!

— Він дозволив собі вершити чужі долі. Я потім довго думала, як би вчинила, якби знала про вагітність, перебирала варіанти, міркувала. Часу багато у мене було. Але правильну відповідь, можливо, так і не знайшла, хіба що таким чином я б зберегла всім життя.

— Ти і так зберегла всім життя, але при цьому, підставивши під удар своє.

— Своє та дитини. Дивуюся, як Ангеліка народилася спокійною і тихою дівчинкою, враховуючи, що вся вагітність пройшла на нервах.

— Через стрес ти народила її раніше терміну?

— Швидше за все. Ми часто сварилися, а точніше, просто Артем був злий, що я не відповідала йому посмішкою, привітними обіймами. Він думав, що я відповім на його домагання світлими почуттями, коли серце рвалося до тебе. А він був всього лише огидний і ненависний мені.