Дамір - Iрина Давидова

Цей виродок заслужив тортури, від того зараз і стогнав, немов різана скотина, яку вирішили осмолити напівживою. Ніякого жалю не викликав цей нелюд, який посмів забрати дитину у матері, який посмів застосовувати силу, який посмів просто влізти в чужі життя. Мій помічник, немов спеціально знущався над ним, то повільно втираючи, то несподівано різко, ніби зривався і намагався завдати якомога більшого болю. І тепер, дивлячись на те, як він страждає, мені, нарешті, захотілося видихнути з полегшенням. Так я розумів, що попереду чекає боротьба зі страхами Лії, але помста за неї виявилася приємною справою. І плювати, що можу здатися жорстоким, нічия думка мене не цікавить. Тепер тільки сім'я!

Охоронець подав мені батіг, і кивком голови попросивши Михайла відійти на хвилину, я з особливим задоволенням шість разів за шість місяців розлуки з Лією хлистонув Шираєва по спині. Той ще щось простогнав і замовк, а я відкинув батіг в сторону, подумки кажучи скотиняці, щоб радів, що ударів було тільки шість, а не сто вісімдесят — за кожен день. Хоча, різниці немає, він все одно вже здох.

— Кириле, залишся тут і переконайся, що ця тварюка покинула нас, — попросив я брата, і розвернувшись, вийшов з ангара.

На вулиці досі стояла задушлива спека, яка не полишала місто і округу навіть вночі. Із задоволенням вдихнувши хоч і гаряче, але свіже заміське повітря, я дістав з кишені сигарети, прикурив і сів у авто. Відразу ж завів двигун, вмикаючи кондиціонер і видихаючи, відчувши довгоочікувану прохолоду.

Зробив затяжку, пригадуючи, що збирався кинути палити заради Лапочки, і дав обіцянку, що це остання сигарета. Досить займатися дурницями, мені не п'ятнадцять, не курив раніше, тепер тим більше не час починати. Зараз головне, бути з дівчатками, я знав, що я їм потрібен, і хотів заповнити всі хвилини, всі моменти, які пропустив. Я знав, що мені потрібно буде заслужити довіру Лії, заслужити її любов, і попереду чекав нелегкий шлях, але я готовий його пройти, заради тих, кого люблю.

А ще треба було порозумітися з Кирилом щодо отриманого від діда подарунка. Це було якоюсь сімейною реліквією, яку він мені передав перед смертю. Дуже дорога річ і захована надійно, а тому я навіть не згадував про неї.

Викинувши у вікно недопалок, я рушив машину в бік міста, збираючись заїхати на квартиру, щоб прийняти душ і переодягнутися перед тим, як поїхати до своїх дівчаток.

***

— Мамусю, дивись, яка вона чудова, — прошепотіла я, тримаючи на руках донечку, яка сопіла.

— Звичайно, чудова, не дарма ж Дамір назвав її Лапочкою, — відповіла мама, дивлячись на свою внучку. — Тільки ось зараз він як побачить, що ти тримаєш сама дочку, буде лаятися.

— Не буде, мамусю, не буде, — посміхаючись відповіла я, радіючи, що нарешті дожила до того дня, коли можу насолоджуватися дотиками до свого щастя.

— Ліє, — покликала мама, і відірвавши погляд від Ліки, яка уві сні морщила носик, я помітила, що її очі посмутніли.

— Чого ти?

— Ліє, ти пробач мені, донечко, я так була неправа.

— Мамо, — прошепотіла я, щоб зупинити її, не дозволивши себе звинувачувати, але вона поклала долоню мені на руку, таким чином просячи помовчати.

— Я завжди вважала, що підтримка полягає в грошах, ми з батьком хотіли для тебе тільки найкращого, зовсім не помічаючи, що саме тобі було потрібно.

Мама замовкла, трохи міцніше стиснувши мою руку і подивившись на Ангеліку сумним поглядом.

— Ми багато пропустили в твоєму житті, і ще більше могли втратити.

— Ти про що?

— Просто, якби не Дамір, ми б не знали про народження внучки, не знали, що так сильно потрібні тобі. Пробач нам, мила.

— Матусю, я зовсім не злюся. Правда-правда, — для підтвердження своїх слів я закивала, і посміхнулася, дивлячись на те, як Лапочка невдоволено скривилася і закректала.

— Я люблю тебе, донечко, і внучку люблю.

— Я теж, мамусю, люблю тебе.

Ми разом подивилися на дитину в моїх руках, і тихо засміялися, дивлячись на те, як вона уважно на нас дивиться. Прокинулася маленька принцеса. Її очі ще не сфокусували свій погляд, але серйозне личко наштовхувало на думку, що вона дивиться на нас звисока. Кумедна і така приголомшлива. Я готова була годинами дивитися на улюблену донечку, тому що все ще ніяк не могла насолодитися її близькістю.

Я знала, що Дамір буде бурчати за моє байдуже ставлення до себе, адже рана ще до кінця не затягнулася, пальці на руці були забиті та й тіло не набралося сил. Але мені так хотілося насолодитися малятком, що було не важливо, як ниє в боці, або від болю смикає палець, зараз це ніжне диво було в моїх руках.

— Моя мила дівчинка, — прошепотіла я, і схилившись, ніжно поцілувала маленький лобик.

— Піду приготую суміш. Все-таки Дамір молодець, що зняв для вас дві палати, піклується.

— Піклується! — пролунав суворий голос Даміра біля входу, і, піднявши очі, я побачила схвильований погляд. — А дехто цим нехтує.