Дамір - Iрина Давидова

— Що ти сказав? Якого ще брата?

— А ось він, біля твоїх ніг.

Я примружився, досі нічого не розуміючи, і подивився на Шираєва, який єхидно посміхнувся і сплюнув, та так, що все потрапило на закривавлену щоку.

— Що, братику, не очікував? — бридко прохрипів Артем, дивлячись на мене опухлими очима.

— Це що за маячня? Кириле, поясни до пуття!

— Та от нехай цей виродок тобі й пояснить, — загарчав Кирило і ногою штовхнув пристебнуте тіло.

Я зітхнув і дістав сигарету, запалив, роблячи кілька затяжок, а потім, нахилившись до гада, що стогнав, наказав:

— Розповідай!

— Брати ми всі, брати. Батько у нас один, — прошипів він, хмурячись від болю.

— А ти звідки знаєш, недоумок?

— А тут і гадати нічого, сам знаю. Він же від вашої мамки до моєї пішов, коли вона мною завагітніла. Жив не тужив з нею, а ось тебе, виродку, все життя пам'ятав, — додав він, дивлячись на мене.

— Чого раптом він про мене пам'ятав?

— А є у тебе дещо дуже цінне, те, що йому мало дістатися.

— Ну, припустимо! Тобі, гнидо, що від мене треба?

— Нічого! Роби, що задумав, і забирайся, — захекавшись, просипів він, спльовуючи кров.

— Ти, мерзото, не в тому положенні, щоб мені вказувати. Відповідай на питання!

— Не буду я відповідати. Бридко розмовляти з лайном.

— Згоден, дуже бридко, — відповів я, підтверджуючи, що спілкування з ним не доставляє ніякої радості.

— Хлопці, пресоніть разок, — наказав Міша охоронцям, і ті підійшли до диби, вставили поручень в потрібний отвір і почали повільно прокручувати, розтягуючи тіло Шираєва в різні боки.

— Су*а! — загарчав він від болю, не в змозі поворухнутися. — Убий краще, не муч!

— Ні, Артемко, ні, просто так ти не помреш. Тільки в муках. І час, відведений для них, залежить тільки від тебе.

— А-а-а! Що ти хочеш, що?

— Зупиніться, — сказав я хлопцям, і, відкинувши недопалок, вимовив: — Якого хр*на ти поліз до мене в сім'ю?

— Ця шль*ндра, сім'я твоя, чи що?

Всередині все закипіло, і я, не стримавшись від почутих слів, зірвався і з усієї сили заїхав поганцю по обличчю. Він закашлявся, спльовуючи кров, і підло посміхнувся.

— Говори, падлюко, якого дідька поліз до мене? Говори, інакше накажу хлопцям, щоб продовжили!

— Несправедлива штука життя, правда? Прааавда! Я скільки гнув спину на фірму братика, а подяки ніякої.

— Пригрів на грудях змію, називається, — сердито виплюнув Кирило, з огидою дивлячись на новоспеченого братика.

— Вам завжди діставалося від життя більше, ніж мені. Завжди. Я теж хотів керувати своєю компанією, та тільки не вийшло, не склалося. Спасибі батькові, допоміг розрахуватися з боргами, але просто так все це не залишив. Розплати зі мною захотів.

— Далі! — наказав я, коли Шираєв замовк, важко дихаючи.

— А що далі? Батько сказав, що у тебе є те, що по праву належить йому, і якщо я хочу, щоб мої справи покращились, я повинен допомогти дістати цю річ.

— І ти, мерзото, вирішив через Лію це зробити?

— Вона повинна була дістати мені її, та тільки толку від неї не було. Що ж ти своїй бабі коханій не розповів про цю таємницю?

— Якщо вона не знала нічого, навіщо ти продовжував її утримувати?

— А ти, що думав, все в цьому житті тобі дістанеться? Бізнес, який тільки розвивається, курорти, тачки, будинки, а тепер ще й Лія, про яку ти піклуєшся, як про останню бабі на землі.

— Ти, виродку, думаєш, що мені батько бізнес подарував? Або Кирилу?

— Ви завжди були успішніші за мене.

— Мізки включати треба! — прогарчав я, хапаючи його за шию і починаючи душити. — Ми самі своє життя підіймали з нуля. Самі! Тому що ти відняв у нас батька! Ти!

— Він вас завжди ненавидів! Вважав кодлом, яке зіпсувало його життя, — пошепки через те, що я продовжував його душити, відповів він, і різко й жадібно почав дихати, коли я забрав від нього руку.

— Я так дивлюся, ми вам всім зіпсували життя, самі про те не знаючи!

— Якби ваш дід віддав батькові ту річ, він би про вас забув, а я б і не знав, але ось як вийшло.

— Тоді чому в тебе прізвище Шираєв?

— Тому що мамине взяв, спеціально. Думаєш, я просто так опинився у Кирила в концерні?

— І кілька років чекав, поки я зустріну жінку?