Юджи - Ірина Муза

- Я все-таки вб'ю тебе, Дантеріоне! Як ти посмів узагалі до мене доторкнутися?- кипіла розгнівана богиня і дедалі ближче підходила до Данте, а той, до речі, був розслаблений і продовжував усміхатися, чим злив її ще більше.

- А я думав, це тільки мені корона тисне, але ти виявилася ще більш зарозумілою!- зовсім знахабнів Данте, і тут знову почалося. Біле волосся богині засяяло і зметнулося вгору, поширюючи нестерпно яскраве світло, всі меблі, включно з відреставрованим кам'яним троном, злетіли в повітря, і я так думаю, прямуючи прямо до нього, щоб покалічити, але далі сталося щось дивне.Дантеріон швидко підійшов до богині і, опинившись поруч, перехопив її руку і підніс до своїх губ.Усі меблі з гуркотом впали вниз, здається, такий жест збив Юджі, і це дивно, перші два рази після такого нахабства вона жбурляла Володаря в портал, і він довго не з'являвся, а зараз вона завмерла.

- Ти... ти... що собі дозволяєш?- запинаючись, вимовила богиня.- Ти ж це відчуваєш, так?Наш зв'язок... він посилюється... Може, це й не сподобається тобі, кохана, але навіть таке дивовижне й прекрасне створіння, як ти, не зможе цьому протистояти... - Данте почав скорочувати відстань між ними, аж доки не знахабнів на повну, притиснувши до себе діву, ув'язнив її в обіймах і поцілував.Ось зараз я був у шоці, знаючи нещодавній характер Юджі, що змінився, вона б йому такого не дозволила.Дуже цікавий шлюбний ритуал драконів. І як я зрозумів, через ритуал богиня стає все більш податливою моєму другові - ось чому він так терпляче чекає і весь час ходить з цією ідіотською посмішкою.

Не знаю, скільки часу вони цілувалися, адже я занурився в роздуми, але схоже, Юджі знову отямилася.

- Зовсім з глузду з'їхав? Я тобі зараз усі кістки перерахую!- Юджі різко відштовхнула від себе сяючого посмішкою Володаря, відкинула його до стіни, створила портал, закинувши його туди, а коли він зник, закричала від гніву.Від її крику всі меблі розлетілися на шматки, всі шибки затремтіли й розбилися, деякі уламки навіть до мене долетіли, я ледь встиг вискочити за двері.Замок затрясло, і по тронному залу розповзлися тріщини, потім Юджі створила портал і пішла. Я тільки після цього видихнув із полегшенням.Це було потужно.Не впевнений, що замок витримає гнів богині при її наступній появі.

Данте з'явився лише надвечір, але розмовляти не захотів.

Наступного дня його очі знову сяяли, він сказав, що крига скресла - і скоро його лейла по-справжньому стане його.

Юджі ще кілька разів приходила до Дантеріона з наміром його вбити, але я теж не міг не помітити, що Данте з кожним разом підбирається до Богині все ближче.

Чергова їхня розбірка змела опорну колону лівого крила замку, і стався обвал.Я вже був ситий по горло цими розбірками, тому добровільно зголосився на кордони Мікенії налагоджувати ситуацію.

Юджі/Ніколь

Ситуація зі шлюбним ритуалом тільки загострилася, вдруге в житті мене так сильно тягне до людини... ну, майже до людини, та й, якщо судити з почуттів Ніколь, кохання було взаємне, пристрасть, тяжіння... це я зараз особливо гостро відчуваю.З кожним днем дедалі важче чинити опір цьому нахабі.Сльоза дракона... Це був би дуже загадковий і дивовижний артефакт, якби не те, як бридко його використовували. І я здивована, як магія драконів здатна справити на мене такий вплив!Татуювання з кожним нашим поцілунком дедалі яскравіше проявляється на шкірі, дедалі більше підпорядковуючи мій розум.Мене ще сильніше тягне до Дантеріона, і я не впізнаю своїх поривів, що стримую з такими труднощами.

А ще Ніколь, Данте називав мене цим ім'ям, але він, схоже, ще до кінця не зрозумів, що Ніколь - це Юджі, а Южді - це Ніколь, ми одне ціле.Зазвичай я захищаю себе від спогадів своїх минулих утілень, ось тільки з Ніколь це зробити не вдалося.Спогади, причому навіть фізичні, я все яскравіше відчуваю, особливо ті, що стосуються Данте. Я як могла, блокувала їх, але зараз його посмішка, дотики й поцілунки засіли в мене в голові... Ні! Потрібно щось робити!Неможливо!- Радий служити, Єдина!- на мій уявний заклик з'явився жрець.

- Що там у світі відбувається, як люди зараз до мене ставляться, з якими проханнями звертаються? Я зараз прибрала можливість чути їхній поклик і молитви, а то моя голова вибухне!- пояснила я наприкінці.

- Моя найсвятіша, все складається якнайкраще.Народ радісно молиться вам і прославляє. Жерці прислухаються лише до прохань про зцілення, інші потреби ми потім розглянемо.Але, - зам'явся жрець, перш ніж продовжити, - люди Мікенії продовжують визнавати в Дантеріоні свого Володаря.

- Пф, - фиркнула я, - хто б сумнівався.- До речі про нього, він уже три години чекає на аудієнцію з вами!- треба ж...- Три години?І чому ж він досі не увійшов?Він же знає, що я тут! - запитала я ніби сама в себе.

- Ну так ви поставили блок на його магію, без вашої згоди Володар Дантеріон не зможе ступити на землю храму Юджі... будь-якого! - нагадав мені жрець.

- А, так, точно! Уже й забула, хоч щось корисне встигла зробити, поки мізки не почала втрачати через безглуздий ритуал!

- Дантеріон наполягає на зустрічі з вами, говорить про якусь важливу справу... мені знову сказати, що ви зайняті? - уточнює жрець, а мені стало шкода Данте, стільки часу чекає... уже прямо цікаво, що він скаже? Чи знову цілуватися полізе?

- Ні, запроси.Нехай заходить, - з нудьгуючим виглядом відповіла я жерцеві і вперше помітила, як він запитально брову підняв, мабуть, не очікував від мене такої відповіді.У будь-якому разі, розвернувся і мовчки пішов.

За хвилину до мене буквально підлетів Дантеріон із маленьким букетом квітів.- Вітаю, кохана!- привітався він, підійшовши до мого трону, присів зовсім поруч, вручив квіти і поцілував мою руку. У який момент я стала так близько підпускати його до себе, я так і не зрозуміла.Думаю, я вперше спокійно реагую на його дотик до моєї руки і не бажаю розплющити його по землі як комашку.

Квіти мені дуже сподобалися.Я й забула, що побачивши одного разу пікалії біля урвища на краю правого узбережжя, наказала розводити цей вид квітів.Вони прекрасні. Маленькі сині дзвіночки захоплювали своїм кольором, прямо як очі Дантеріона... чорт...- Жрець сказав, що в тебе до мене якась важлива справа!Я слухаю тебе, дитя дракона!- висмикнувши свою руку, я трохи струснула свої мізки, скидаючи дурман.Сіла рівніше, гордо піднявши підборіддя.