Боснійські драми - Слободан Шнайдер
АНГЕЛ: Такої країни немає. Йдеться про вигадку боягузів, зрадників і капітулянтів.
АЗРА: Але тоді оті, що не були боягузами, хоча були гадами, застрілили його в неї на спині, коли вона намагалася втекти через якесь кладовище...
Чи чоловік, якого звати Гасан — мій ворог? Він же ж хотів мене живу закопати?
АНГЕЛ: Далі.
Азра заперечно хитає головою.
АНГЕЛ: Я тобі допоможу.
Азра мовчить.
АНГЕЛ: Що було з тією, яку поклали на матраци у шкільній кухні?
АЗРА: Вона зрозуміла, що опір не має сенсу, бо він їх лише ще більше розпалює. Пробувала думати про щось інше. Чоловіки приймають маленькі білі пігулки. П’ють алкоголь. Один не хоче. Його топчуть чобітьми. «Шмата, підар!!!» Тоді й він все-таки захотів. Йдеться про обвинувачення, які в нас дуже тяжкі. Після п’ятого солдата вона у цій битві починає стікати кров’ю, але це їй аніскільки не допомагає. «Чи є в тебе мати, сестра?» Якщо хтось із тих героїв і мав сестру, не пам’ятає. Якщо когось і народила жінка, він цього не визнав. Навпаки, її кров їх ще дужче розпалює. Вона непритомніє, приходить до тями...
АНГЕЛ: Розкажи мені зараз її сон.
АЗРА: Що вона народила змію, у блискучій шкірі, яка, щойно прийшла на світ, виповзла крізь вікно й зникла у високій траві. Що змія повернулася до жінки, що вночі вона — гарний хлопець, щойно відкине оту свою прекрасну шкіру...
АНГЕЛ: От бачиш.
АЗРА: ...який захистить свою матір... Але коли їй все ж таки, в нього на очах, приставили ножі до горла, юнак показав на зняту зміїну шкіру, яка все ще блищала, зі словами: «З цієї шкіри може народитися ще тисяча змій, і тоді не буде порятунку ні для вас, ні для вашого королівства, сповненого ненависті до мого зміїного племені...»
АНГЕЛ: Бачиш.
АЗРА: ...а вранці перетвориться на змію, яка знає, де скарби незліченні, у дуплах і печерах, і зробить її багатою.
АНГЕЛ: Якісь нові створіння бажають тепер повзати під зірками. Біда набирає таких подоб, до яких ніхто не готовий.
АЗРА: Чому саме я?
АНГЕЛ: Скільки жінок могли б це запитати! Ти кажеш «я» там, де би було чутнішим «ми». Ми скупаємо тебе в молоці і в блискучому світлі покажемо тебе як знамення нашого нещастя. З усіх боків рози вітрів виросте лють, яка у клятій війні знищення зітре з лиця Землі наших ворогів.
АЗРА: Я не можу народити змію.
АНГЕЛ: Як би воно не було зачате, життя є святинею.
АЗРА: Хіба ти не бачиш, який страшний намір реалізується через мене?
АНГЕЛ (показує на «небо»): Про це судять деінде. Якщо ти заподієш щось плодові, якщо заподієш щось собі, тобі загрожує кара відлучення.
Азра починає істерично сміятися.
АНГЕЛ: Чому ти зараз смієшся?
АЗРА: Та як же ви, нещасні, мене відлучите, якщо я до вас ніколи не належала?
Ангел Гавриїл у відповідь на це поспіхом вийшов.
Азра сповзла з ліжка і, важко дихаючи, почала порпатися під Мартиним ліжком, розкидати різні предмети, переважно лахміття, порожні консервні бляшанки і таке інше, що «може, колись знадобиться» в чорний день. У той момент, коли вона знайшла Мартину зброю, з’явився Архангел Гавриїл, в шовковому тюрбані, у зеленому каптані, який він натягнув на блискучий панцир, отже явився в образі ангела Джібріла. Азра, якось знітившись, повернула зброю до її шматяної схованки.
ДЖІБРІЛ: А коли Ібрагім сказав: «Володарю мій, покажи мені, як ти оживлюєш померлих!», Він сказав: «візьми чотирьох птахів і порубай їх, а окремі частини їхні залиши на довколишніх пагорбах, потім поклич їх, вони швидко прилетять до тебе, у подобі птахів, якими були. Аллах сильний і мудрий!»
АЗРА (показує на Марту): Це для неї. Йдеться не про чотирьох птахів, а про її дитину. Для Аллаха, який є сильним і мудрим, це легко: скласти докупи розділене, склеїти розрубане, оживити мертве. Склеїти одну дитину — це мусить бути простіше, ніж склеїти чотирьох птахів. Чи їй таке буде?
ДЖІБРІЛ: Вона не наша.
АЗРА: До вчора це ні для кого не було важливе.
ДЖІБРІЛ: Тому тепер скрізь на світі війна.
АЗРА: Тоді чи діє зараз таке: якщо Аллах із палиці зробив змію, чи може він зі змії зробити дитину?
ДЖІБРІЛ: Elif Lam Mim. Бог знає, що кожна жінка носить, і наскільки матки стискаються, а наскільки розширюються; у Нього все має свою міру. Він знає видимий і невидимий світ, він Величний і Одухотворений.
АЗРА (кричить): Він знає, що вони в мене запхали?
ДЖІБРІЛ: Прийми те, що в тобі, примирися з ним.
Ангел Джібріл в цей момент підводиться, він уже не слухає її, промовляє свою літанію, одночасно з Азриним монологом.
АЗРА (сплескує руками): Хіба цього не можна було зробити без таких, як я? Ми могли б вам винайняти на деякий час ту частину, над якою і Всемогутній важко розмірковує і яка його так непокоїть, тож цю частину можна було б покласти в якийсь глечик, занести в пустелю, а потім закопати у гарячий пісок...
ДЖІБРІЛ: Два табори сперечаються щодо свого Володаря: тим, хто не увірує, будуть одежі, пошиті з полум’я, а киплячу воду литимуть на їхні голови; і битимуть їх залізними молотами, і потраплять вони під владу меча Його.
Джібріл схрещує над головою два блискучі мечі.
«Небо» потемніло.
АЗРА: Отак я стояла між пагорбами, з яких бухало так, що і мертві би встали. Ось так тепер ви влучаєте в мене своїми словищами. Трохи звідси, трохи звідти. У кущах біля мене лежала ще одна нещасна, яку викинули з мішка одночасно зі мною, але вона вже була холодна. І ще одна, третя: вагітна сука, яка була жахливо худа, з величезним животом і вологим поглядом. Вона дивилася на мене і на мою мертву сестру, на наші здуті животи, з таким співчуттям, що між нами, трьома самицями, уклався союз, сильніший від смерті.
Азра біжить до лікарняної шафки, розбиває її. Виймає пригорщу флакончиків, роздивляється один за одним. Насипає в долоню пригорщу маленьких білих пігулок.
Влітає Ангел Гавриїл, несподівано жвавий, хапає її за руку, і з величезною силою змушує лягти й викинути пігулки. Потім Ангел сідає на край ліжка і закурює цигарку, ніби йому теж потрібно заспокоїтися. Затягується з помітним задоволенням.
АНГЕЛ: Це — в жодному разі.
АЗРА: Чому?
АНГЕЛ: Ти нам потрібна.
АЗРА: Я не розумію. Та візьміть тоді ту мою частину, яка вам так потрібна, що ви за нею по-собачому важко
