Боснійські драми - Слободан Шнайдер
ГАСАН: Спати, солдати! Сніть печених голубів, солдати! Гаси, ти там!
Загавкав пес. Гасан йому відповів, наслідуючи його.
Чути ще струмінь сечі, а потім Гасанів стогін полегшення.
Пітьма, про яку кажуть, що її можна краяти ножем.
2. Querelle
Було тихо, як у могилі, до першої довгої черги, на яку відповіла коротка, шалена стрілянина. Бій, одначе, вщух або переселився деінде.
Чути чи то пса, чи то вовка, чи то людський плач? Чим би не був цей звук, він лише підсилює відчуття темряви.
Марта вкрилася з головою, не ворушиться.
В узголів’ї у Азри стоїть Оте Ненароджене. Азра безперервно дивиться поверх ковдри у морок. У глибині світиться вогонь у імпровізованій пічці, якою, взагалі-то, займається Марта.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Два прохання маю до тебе. Ти мене слухаєш?
Азра киває.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Знайди когось, хто тобі сон витлумачить краще, аніж це зможеш ти.
Азра питально показує на Марту, що заснула.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Вона дуже досвідчена. І одразу стала на твій бік.
АЗРА: Чому?
НЕНАРОДЖЕНЕ: Ці люди не тямлять себе, але світ бачив і гірших.
АЗРА: Друге прохання?
НЕНАРОДЖЕНЕ: Дозволь, щоб усе йшло, як іде, не втручайся у плин подій.
АЗРА: Цього я не можу.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Коли ти отримаєш справжнє тлумачення сну, в якому я тобі являюсь...
АЗРА: Я не можу народити свого вбивцю.
НЕНАРОДЖЕНЕ: А може, свого месника?
АЗРА: Вбивцю.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Можливо. Могло би бути й так, що я, заради помсти, муситиму бути вбивцею. Але цього ніхто не може знати. Моя сторінка у Книзі долі ще не заповнена. Не проклинай мене до того, як побачиш.
АЗРА: Я тебе бачила.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Уві сні. Ти мусиш побачити мене наяву!
АЗРА: Цього я боюся ще більше. Ні, ніколи.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Ніколи — це дуже довго.
АЗРА: Я тебе не народжу, зміє! Клянуся землею: те, що народиться, нехай скам’яніє!
НЕНАРОДЖЕНЕ: А якщо те, що ти носиш під серцем — жінка, якщо я сарна, яка не є мстивою?
АЗРА: Якщо чоловік, нехай у нього все скам’яніє, якщо жінка — нехай у неї все осліпне!
НЕНАРОДЖЕНЕ: Не проклинай!
АЗРА: Щоб застала тебе біда на сухій дорозі! (Азра кладе руку на живіт.)
НЕНАРОДЖЕНЕ: Так, це я. Не бійся, мати, нічого. І не слухай нічого й нікого. Не відступай, і все ще буде добре!
Азра вкривається з головою.
Обережно озираючись, входить Пан у фраку.
ПАН: Дай їй поспати.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Вона не хоче мене народити. Але я мушу її вмовити.
ПАН: Немає потреби. За це не бійся. Якщо ми її відпустили, вона вже не може вибирати.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Хто Ви?
ПАН: Запам`ятай: твоє щастя — в твоїй крові. Хто рано встає, тому Бог два щастя дає. Ти, здається, лінуєшся народжуватись. Ти запізнишся, тому твоє щастя — одне-єдине. Але воно справжнє.
Вираз його обличчя змінився, став дуже суворим.
Твоє щастя вписане в твою кров. І якщо буде потрібно, а здається, що буде, ти писатимеш його кров’ю на своєму прапорі.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Хто ви?
ПАН: Не бійся нічого. Ти ані миті не будеш самотнім.
НЕНАРОДЖЕНЕ: Ти — Мілош?
ПАН (вишкіряється): Хіба я схожий на якогось смердючого солдата?
НЕНАРОДЖЕНИЙ: Та ні, скоріше — на вчителя з якогось задуп’я.
ПАН: Я — професор крові!
НЕНАРОДЖЕНЕ: А чому вона у вашій присутності відчуває страх невимірний, як тварина, яку жахливо мучать?
ПАН (вираз його обличчя знову стає дуже суворим): А питання звучить: як жахливо мучили нас?
НЕНАРОДЖЕНИЙ: Вас?
ПАН: Нас.
НЕНАРОДЖЕНИЙ: Вона мучила вас?
Пан мовчить.
НЕНАРОДЖЕНИЙ: Отже, вона мала заплатити за якусь страшну провину?
ПАН: Трохи дивно, що ти ставиш їхні запитання.
НЕНАРОДЖЕНИЙ: Чиї запитання?
ПАН: А ти — наш. Вітаю тебе, я тобі радію. Ми тобі радіємо. Кров — не вода, принаймні не та, яка тече в твоїх жилах. Ми не залишимо тебе ні з чим, кожний твій крок, від першого до останнього, є для нас важливим, і ми зважатимемо на нього. Ласкаво просимо, вітаємо з народженням. Алілуя!
3. Гасан
Розвиднюється.
Гасан грає на своїй трубі простеньку будніцу[2]. Дивиться вниз.
ГАСАН: Рота, підйом! Чого чекаєте? Щоб вам яйця пір’їнкою погладили?
МАРТА: Не мели дурниць, ідіоте!
ГАСАН (ще раз розлючено грає будніцу).
МАРТА: Яйця!
ГАСАН: Підараси! Вставайте, ви там!
МАРТА (до себе): Сьогодні вранці він сам себе перевершив.
ГАСАН: Менше розмов, більше діла!
МАРТА: Розіб’ю я йому ті його яйця, ідіот недоєний.
ГАСАН: На прапор рівняйсь! (Витягає з-за пазухи ганчірку, брудну, колись білу, і чіпляє її на щоглу).
Марта стоїть біля ліжка, в положенні струнко.
Азра байдуже дивиться поверх покривала.
Гасан піднімає прапор.
ГАСАН: Рота, струнко! Є одна новина: ми зараз виконаємо німий гімн.
Гасан стоїть біля щогли, його рука на серці. Він широко відкриває рота, безгучно.
Марта стоїть у положенні струнко, з правою рукою на серці.
МАРТА: Гасане, кому це ти хочеш віддати свою державу? Чи ти не знаєш, що це антиконституційно?
ГАСАН (ззовні): Це що?
МАРТА: «Ніхто не може підписати капітуляцію або...»
ГАСАН (який спустився у прозектуру): Чи ви чули, як вчора бабахало? 120 мм, і все над нами. Як же вони гарно відсвяткували! І все над нашими головами.
МАРТА: Хоч би вони влучили в нас. Тільки щоб було швидко і щоб не боліло. Ех, Гасане, Гасане. Ми навіть на кулю не заслуговуємо. Ніхто не хоче отої твоєї держави.
ГАСАН: Це дивно. Який це гарний прапор, який це гарний гімн. А я б сказав, що це те, що сьогодні всім потрібне. З усіх боків — держави. Їх більше, ніж днів, а про ковбаси промовчимо. І кожній потрібен і гімн, і прапор.
МАРТА: Але ти будеш наполегливим, Гасане. Як довго ти його вже отак піднімаєш?
ГАСАН: А піднімаю. Два роки. Чи п’ять? Німо співаю від сьогодні. Як тобі?
МАРТА: Ну, гарно.
ГАСАН: Тут тільки груди піднімаються! Піднімаються! А кожен нехай думає чому. Один прославлятиме гори, інший — ріки. Третій — синє море. А я просто співаю гімн. А це значить щось сумне, урочисте, а знову ж таки з надійним розрахунком, що все, кінець кінцем, піде під три чорти.
МАРТА: Той розрахунок правильний, чоловіче. Хтось колись таки зверне увагу на тебе, твій прапор і гімн.
ГАСАН: Я сподіваюся. (Про Азру.) Вона щось узяла до рота?
МАРТА: І те, що в ній було, повернула.
ГАСАН: Казав я тобі: вона як сука, яку вдарив трактор. Порятунку їй немає, швидка смерть для неї — милість.
МАРТА: Невже в тобі немає співчуття?
ГАСАН:
