Боснійські драми - Слободан Шнайдер
Азра поворухнулася під покривалом, застогнала.
МАРТА: Швидше, ідіоте! Здохнемо у мороці. Я хочу бачити як помираю. Швидше, швидше. (Б’є його по спині.) Швидше, кажу тобі. Не огинайся! (Азра застогнала, скинула покривало.)
МАРТА (сплескує руками): У неї починається! Якщо ти перестанеш, тобі кінець. Я тобі гарантую!
Вона виходить.
Гасан щосили крутить ручку.
Мартина тінь розростається на всю кімнату. Вона входить, немов жриця, із губкою, ганчіркою і білою порцеляновою посудиною в руці.
МАРТА: Більше світла!
Гасан крутить динамо як одержимий.
Снаряд виламує шматок стіни. Гасан відповзає в кут і ховається під ковдру, як собака.
Повна тиша.
Зимове небо світиться крізь отвір мільярдами зірок. Місяць, ніби особливо зацікавлений спостерігач, зазирає до підвалу лікарні.
У цей момент висвітлюється глибинний план і відкриваються хрести й мусульманські надгробки-нішани, вишикувані в шеренги, як вояки.
Лунає довгий, протяглий стогін над могилами, але це міг би бути й вовк.
Марта піднімає до Місяця щось червоне й зім’яте.
9. Три царі
Прозектура.
Крізь отвір від снаряда в стіні видніються численні зірки на зимовому небі. Звук моторів кількох джипів, які різко гальмують, нерозбірливий стурбований гомін.
Крізь отвір блиснув хвіст великої комети.
З’являються Мельхіор, Балтазар і Гаспар. Усі троє у формі кольору хакі, але закутані в розкішні плащі східних магів, у бароковому стилі. Збірна кавалькада, радше солянка. Однак, як і має бути, Мельхіор — старий, добрий король, Балтазар — лицар у розквіті сил, Гаспар тільки почав голитись.
МЕЛЬХІОР (тримаючи ляльку на пальці): І що? Де дитинка?
БАЛТАЗАР: Має бути тут.
ГАСПАР: Зірка зупинилася тут.
МЕЛЬХІОР: Клянуся бородою, мені здається, що вона хотіла обрати для цієї вистави найбіднішу будівлю. Що гадають ваші величності?
БАЛТАЗАР: Ми подорожували не один день, а цілого будинку не бачили.
МЕЛЬХІОР: Але цей дуже сильно зруйнований.
ГАСПАР: Я не бачу різниці. Але зірка бачить.
БАЛТАЗАР: Якщо це те місце, яке ми шукаємо, тоді його вигляд неважливий. Тут буде джерело любові й гармонії. Звісно, якщо у цих бідняків буде розум!
МЕЛЬХІОР: Те, що ми бачили по дорозі, породжує сильні сумніви, що тут можна було б знайти бодай крихту розуму.
ГАСПАР: Несповідимі шляхи Господні!
МЕЛЬХІОР: Ах, ви ще дуже молодий король!
БАЛТАЗАР: Ми вестимемо переговори.
МЕЛЬХІОР: І погрожуватимемо!
ГАСПАР: Добре слово все може.
МЕЛЬХІОР: Щоб така важлива справа залишилась висіти на слові?
ГАСПАР: На доброму слові.
МЕЛЬХІОР: Та ну, хоч би на чоловічій лайці.
ГАСПАР: Ми мусимо знайти шлях до сердець цих простодушних людей.
БАЛТАЗАР: Я в кожному разі не збираюся дати більше ніж п’ять тисяч.
МЕЛЬХІОР: Ви збожеволіли? Ви розумієте, скільки тут вартують п’ять тисяч? Три, плюс витрати, це для цих аборигенів за щастя буде. Додам ще дві-три пригорщі цяцьок, які світяться.
ГАСПАР: Було б найкраще спочатку не говорити про суму.
МЕЛЬХІОР: Раніше або пізніше, але мусиш викласти карти на стіл.
ГАСПАР: Може, нам його ці бідолашні аборигени віддадуть задарма?
БАЛТАЗАР: Не смію на це сподіватись.
МЕЛЬХІОР: А все ж таки. Це вартий уваги задум.
ГАСПАР: Та ж ми приїхали сюди з місією.
БАЛТАЗАР: Вони непоступливі, коли торгуються.
МЕЛЬХІОР: Шановні панове, ми б не вирушили в таку далеку й важку дорогу, сповнену неабияких небезпек, якби не домовились щодо певних простих принципів. Чи я мушу вам про них нагадати?
БАЛТАЗАР: Ні, вони в силі.
МЕЛЬХІОР: Отже, в найгіршому для нас разі — п’ята частина суми, узгодженої за доставку. Це в силі?
БАЛТАЗАР: В силі.
МЕЛЬХІОР: Гаспар?
ГАСПАР: Та ж я хочу тільки добра.
МЕЛЬХІОР: Ця гра має свої ризики, звідси і свої правила. Домовились?
БАЛТАЗАР, ГАСПАР: Гаразд.
Марта освітлює їх ліхтариком.
МЕЛЬХІОР: Це ти — щаслива мати?
МАРТА: Ні. Я — нещасна мати.
БАЛТАЗАР: Таких не буває.
МАРТА: Сюди, Ваші Величності!
БАЛТАЗАР: Ми довго подорожували.
МАРТА: Що ви нам привезли, Ваші Величності?
МЕЛЬХІОР (висипає кілька балончиків спреїв, купу доларових купюр, цигарки): Пахощі, золото, ладан!
Ніби було сказане чарівне слово, освітилося кам’яне ліжко з Азрою. Біля неї згорток, а збоку сидить Йосиф (Гасан), тримаючи в руках пилу.
Стишений подзвін.
ГАСАН (урочисто): Мар’ям, Юсуф! І одна пані, незмінно подібна до себе: Марта!
МЕЛЬХІОР: Свята Родина! На коліна, царі! На коліна, маги!
Королі розчулено вклякають.
МЕЛЬХІОР: Ми вклоняємося Найслабшому, який буде Найсильнішим! Ми вклоняємося Найменшому, який буде Найбільшим! Ми любимо Ягня і його родину!
МАРТА: Алілуя, амінь! Ти, Гасане, забирайся. Ти нічого не розумієш.
ГАСАН: Гадаю, одначе, що я батько, принаймні у якомусь правовому сенсі...
МАРТА: Залиш це мені.
ГАСАН: Отже, яким би він не був, цей батько, можливо, і його треба було б спитати...
МАРТА: Ідіоте.
ГАСПАР: А це хто такий?
МАРТА: Він з іншої історії.
ГАСАН: Без моєї участі тут нічого не буде, це я вам одразу кажу, і, гадаю, навіть добре, що я це вам кажу одразу, чи то за Святим Духом, чи за шайтаном, щоб потім не було непорозумінь. Я люблю, щоб одразу викладали на стіл те, що мають. Тільки, панове, нічого не має бути в рукаві.
МАРТА: Пахощі, золото, ладан?
МЕЛЬХІОР: Безліч добрих побажань.
ГАСАН: Цим можеш підтертися.
БАЛТАЗАР: Чи ми можемо безпосередньо звернутися до щасливої матері?
ГАСАН: Ги-ги, можете, але вона нічого не чує. (Проводить рукою перед Азриними очима.) Mortuus! Але ні. Вона все бачить. Тільки не хоче. Не хоче бачити.
ГАСПАР (Марті): Чи можете Ви, свята пані, сказати цьому панові, щоб він на хвилинку нас залишив?
ГАСАН: «Свята пані», ги-ги, це ви гарно придумали, тільки вона теж слухає лише себе. На стіл, панове, щоб ми побачили, про що йдеться, адже ви пройшли такий клопіткий і небезпечний шлях недаремно. Тут якийсь бізнес, нюхом чую, тут усе пахне якимсь бізнесом. Тоді й ми скажемо, що і як, а це, Ваші Величності, так: що маємо, тим і торгуємо.
МЕЛЬХІОР: Може, пан справді міг би зачекати надворі?
ГАСАН: Не будь дурною, жінко, як ти торгуватимеш без чоловічого розуму? Вони тебе піймають на гачок, як рибку, ці не жартують! Вони знають свою справу!
Гаспар і Балтазар ідуть в його бік.
ГАСАН: Назад! Я перепиляю Ваші Величності оцією своєю пилою, ніби ви із сиру! Отже, забирайте той ладан, ті пахощі й тих кілька папірців. Про що тут насправді йдеться?
Царі перезирнулися.
Замовкли дзвони, світло звичайне.
МЕЛЬХІОР: Ми прийшли, щоб врятувати Дитятко.
МАРТА: Ваша Величносте! Це не схоже на щось нове. Багато хто
