Божество різанини - Ясміна Реза
АЛЕН: Я це розумію.
АННЕТ: Посидьмо ще трошки.
МІШЕЛЬ: Зварити ще кави?
АЛЕН: Я не проти.
АННЕТ: І мені, будь ласка. Дякую!
МІШЕЛЬ: Веро, я сам.
Пауза.
Аннет обережно бере й гортає численні альбоми з репродукціями, складені на столику.
АННЕТ: Бачу, ви знаєтеся на живопису.
ВЕРОНІК: І на живопису, і на фотографії. Фах у мене такий.
АННЕТ: О, Бекон! Обожнюю Бекона[3]!
ВЕРОНІК: Так, Бекон…
АННЕТ (гортає сторінки альбому): Жорстокість і розкіш.
ВЕРОНІК: Радше хаос. І рівновага.
АННЕТ: Авжеж…
ВЕРОНІК: А Фердінанд цікавиться мистецтвом?
АННЕТ: Не так щоб дуже… А ваші діти цікавляться?
ВЕРОНІК: Намагаємося… намагаємося компенсувати брак інформації у школі.
АННЕТ: Авжеж…
ВЕРОНІК: Намагаємося заохотити їх читати. Водимо на концерти та виставки. Знаєте, ми схильні до віри у миротворчу силу культури!
АННЕТ: О, ви маєте рацію…
Повертається Мішель із кавою.
МІШЕЛЬ: «Клафуті» — це пиріг чи торт? Важливе питання. На кухні мені спало на думку: чому, власне, австрійський «лінцерторте» називають тортом? Беріть, беріть, ми ж не залишимо цього маленького шматочка!
ВЕРОНІК: «Клафуті» — це пиріг. Тісто не приспущене і перемішане з фруктами.
АЛЕН: О, то ви чудово знаєтеся й на кулінарії!
ВЕРОНІК: Зізнаюся — це мені подобається. Кухню треба любити. На мою думку, лише класичний торт — тобто з тонкими коржами — заслуговує на таку назву.
МІШЕЛЬ: А у вас інші діти є?
АЛЕН: Маю сина від першого шлюбу.
МІШЕЛЬ: Хоча це і не має значення, але я довго міркував, чому вони посварилися. Брюно вперто мовчить.
АННЕТ: Брюно не пустив Фердінанда до своєї ватаги.
ВЕРОНІК: Брюно — у ватазі?
АЛЕН: І обізвав його «стукачем».
ВЕРОНІК: Ти знав, що у Брюно є ватага?
МІШЕЛЬ: Ні. Але неймовірно тішуся!
ВЕРОНІК: Чого це раптом?
МІШЕЛЬ: Бо в дитинстві я теж стояв на чолі ватаги.
АЛЕН: Невже? Я теж!
ВЕРОНІК: І що це означає?
МІШЕЛЬ: Біля тебе постійно товчуться п’ятеро-шестеро хлопців, які обожнюють тебе настільки, що ладні за тебе вмерти! Точнісінько, як у «Айвенго».
АЛЕН: Авжеж, саме як у «Айвенго»!
ВЕРОНІК: Невже нині хтось читає «Айвенго»?
АЛЕН: Вони беруть за взірець інший типаж. Людину-Павука, наприклад.
ВЕРОНІК: Що ж, виходить, ви знаєте більше, ніж ми. Фердінанд усе ж не такий мовчун, як ви запевняли. І чому, власне, він назвав Брюно «стукачем»? Ні, даруйте за дурню, це було дурне запитання! Мені байдуже, йдеться ж не про це.
АННЕТ: Не варто втручатись у дитячі розбори.
ВЕРОНІК: Нас це не стосується.
АННЕТ: Певно що ні.
ВЕРОНІК: Але нас стосується результат — він доволі прикрий. Жорстокість учинку — ось що нас точно стосується!
МІШЕЛЬ: Коли я був ватажком — років мав, певно, десять — то сам на сам бився з Дідьє Леґлю, який був значно дужчий за мене.
ВЕРОНІК: І що ти цим хочеш сказати? Не бачу зв’язку.
МІШЕЛЬ: Звісна річ, жодного зв’язку…
ВЕРОНІК: Йдеться не про бійку сам на сам. Вони не побилися.
МІШЕЛЬ: У тому й річ! Просто спало на думку…
АЛЕН: Не бачу великої різниці.
ВЕРОНІК: Чому ж! Дозвольте, але різниця таки є!
МІШЕЛЬ: Є різниця, звісно!
АЛЕН: І яка саме?
МІШЕЛЬ: Ми з Дідьє Леґлю домовилися, що поб’ємося.
АЛЕН: Натовкли йому пику?
МІШЕЛЬ: О, певним чином!..
ВЕРОНІК: Та годі вам про Дідьє Леґлю! Дозволите мені поговорити з Фердінандом?
АННЕТ: Певна річ!
ВЕРОНІК: Я не робитиму цього без вашої згоди.
АННЕТ: Поговоріть із ним. Це цілком природно.
АЛЕН: Еге ж. Успіхів.
АННЕТ: Годі тобі, Алене. Я тебе не розумію!
АЛЕН: Мадам, ви такі завзяті…
ВЕРОНІК: Я — Веронік, гаразд? Ми швидше дійдемо згоди, якщо не називатимемо одне одного «мадам» і «месьє».
АЛЕН: Веронік, вами рухає запал педагога, і це дуже добре…
ВЕРОНІК: Якщо не хочете, я з ним не говоритиму.
АЛЕН: Та ні, говоріть, дорікайте, робіть із ним усе, що вам заманеться!
ВЕРОНІК: Мене справді дивує ваша байдужість.
АЛЕН: Мадам…
ВЕРОНІК: Веронік!
АЛЕН: Веронік, повірте, я далекий від байдужості. Адже мій син поранив іншого хлопця…
ВЕРОНІК: Умисно.
АЛЕН: Знаєте, такі зауваження мене дивують. Звісна річ, що навмисно, нам це відомо.
ВЕРОНІК: Але в цьому і полягає різниця.
АЛЕН: Різниця між чим і чим? Ми ж про одне й те саме говоримо, чи не так? Наш син схопив кийок і зацідив вашому. Хіба не так?
АННЕТ: Це безглуздя якесь…
МІШЕЛЬ: Згоден, не бачу сенсу в подібних розмовах.
АЛЕН: Чому ви хочете обов’язково втрутити оте «навмисно»? Яку науку хочете мені дати?
АННЕТ: Слухайте, це вже кумедія якась! Мій чоловік засмучений через справу. Увечері я повернуся разом із Фердінандом — і хай усе йде природно.
АЛЕН: Я не засмучений.
АННЕТ: А я засмучена!
МІШЕЛЬ: Для смутку немає причини.
АННЕТ: Помиляєтеся, смуток у цьому випадку цілком доречний.
АЛЕН (вібрує його мобільний): Не відповідайте… Ні, жодних коментарів… Кажу ж вам, не виводьте! Якщо виведете, одразу станете винними… Вивести «Антрил» із ринку означає визнати свою провину! У річному звіті порушень немає. Але, якщо хочете позову за підроблення звіту та ув’язнення на п’ятнадцять діб — будь ласка, виводьте з продажу…
ВЕРОНІК: До речі, на святі в колежі минулого року це ж ваш Фердінанд грав роль месьє де…?
АННЕТ: Месьє де Пурсоньяка[4].
ВЕРОНІК: Ага, месьє де Пурсоньяка…
АЛЕН: Морісе, про жертв подумаємо після зборів… Подивимося, що воно буде після зборів…
ВЕРОНІК: Він був неперевершений!
АННЕТ: Так…
АЛЕН: Ні, препарат не приберуть з продажу через якихось трьох калік!.. Поки що не відповідайте на запитання…
