Боснійські драми - Слободан Шнайдер

Ми сповнені рішучості захищати його до останньої краплі крові проти смертельної пошесті невірних, яка вже охопила майже половину людства. Ми винищимо цю безбожницьку пошесть нашими катапультами, мангонелями, прицільними обстрілами наших стрільців, технічною перевагою наших хоробрих інженерних військ. До безумовного складення зброї всіма невірними на Землі.

Зараз, панове, прошу вас ближче ознайомитися з деталями успіхів наших найновіших бомбардувань.

За останні двадцять чотири години, дякуючи прекрасній погоді, ми обстрілювали: північну стіну в секторі 17, Вежу Давида; влучили у ринок і центр міста.

Дванадцять тисяч піхотинців і тисяча триста одягнутих в лати лицарів чекають, щоб стіна десь ослабла. Сьогодні 14 липня Року Божого 1099-го. Спека пекельна, наша спрага незмірна. Ми, звичайно, знаємо, що катапульти та бойові вежі самі собою не взяли ще жодного міста, але й без них це так само неможливо собі уявити. Але, врешті-решт, солдат і його спис, лицар та його меч мусять довершити справу, щоб вона була виконаною до кінця.

Ми маємо численні і ясні знаки того, що безглузда впертість ворога слабшає.

Побачимося в Єрусалимі!

OMAR PRAYED HERE!

Хроніст розмотує велику шаль з білого шовку.

Року Божого 638-го халіф Умар в’їхав до Єрусалима верхи на білому верблюді. За ним юрмилося його військо, у лахмітті, як і він сам, але дисципліноване. Місто принишкло, чекаючи на перші кроки нового володаря.

Халіф Умар насамперед пообіцяв, що охоронятиме життя своїх нових підданих, як і їхнє майно, і що збереже честь жінок.

Потім халіф Умар поїхав до Міста. Спочатку він спішився біля храму Соломона, звідки колись його друг Магомет піднявся на Небо. Потім пішов до храму, в якому зберігається Святий Гріб.

Поки вони роздивлялися храм, настав час молитви.

Халіф Умар смиренно запитав, де б він міг розкласти свій килимок для молитви. Патріарх попросив його залишитися там, де він є, у Храмі Гроба Господнього, і в ньому проказати свою молитву.

Але замість цього Умар вийшов у портик з такими словами:

«Якби я тут молився, затяті послідовники моєї віри могли б почати домагатися цього місця, як свого. Це не має права статися, бо ця церква — найбільша святиня християн, які є Народом Книги, як і ми. Я хочу, щоб мій прихід до Єрусалима згадували добром: Халіф Умар увійшов до Святого Міста і сказав: Нехай кожному залишаться його святині, і у світі буде мир». Патріарх розпочав службу в храмі, а Омар почав молитися за його межами. В кінці Патріарх сказав: «Pax vobiscum!» — «Вовіки віків!» — пролетів шепіт великим натовпом.

Халіф Умар сказав: «Місто має бути влаштоване так, щоб усі Народи Книги знали, де в ньому молитимуться».

Халіф молився під ясним небом, усе залишилося, як і було, тільки в світі немає миру.

На білому верблюді поїхав халіф Умар до своєї пустелі, жодного разу не обернувшись.

«На Землі живуть два види людей:

Ті, що мають мозок, але не мають віри,

І ті, що вірують, але не мають мозку»[6].

І до дня сьогоднішнього він не повернувся.

RAYMOND WAS HERE!

Ми увійшли до Єрусалима з мечами напоготові.

Мусульмани кидали свою зброю: вони тікали, як тварини, ошалілі від страху.

Багато хто присягався, що чув ангелів, які навстіж відчиняли перед нами ворота Міста.

Якщо так було насправді, це мусили бути ангели смерті. Жоден лицар, жоден паломник не виявляли ніякого інтересу до грабунку і цінних речей: найбільше нас цікавила кров. Ми вбивали всіх і кожного: коней, мулів, курчат, дітей, жінок, старих. Ми увійшли до кожного будинку, вбивали людей, викидали їх через вікна. І жиди, і мусульмани однаково бігли до храмів на Храмовій горі. Вони померли всередині мечеті Аль-Акса, задихнувшись димом пожежі, інших спалили живими.

Звісно, ми одразу вигнали бородатих, смердючих православних попів із Гробу Господнього.

Ми верхи в’їхали в мечеті, перетворивши їх на стайні. Синагоги ми пустили з попелом. І так ми нічого не залишили таким, як було.

Усе це зроблено ще протягом першого тижня, відколи ми звільнили Святе Місто Єрусалим від смертельної пошесті невірних: якщо по правді, це результат, вартий захоплення.

Ми хотіли, щоб наша слава тривала вічно, і ми досягли цієї мети.

Лицар, що спирається на свій великий меч, додає:

I was there! Це точно!

Яка прекрасна картина: щось подібне буває лише раз у житті! Я — в Єрусалимі! Я — на Гробі Господньому! Ось я — п’ю вино, сидячи на трупі! Я — і мій меч. Я — палю, вбиваю! Ось я — відпочиваю в якомусь затінку! Я — з моїм рабом, семирічним солодким маленьким мусульманином.

Зараз я точно маю щось, про що зможу розповідати своїм дітям! Я — в Єрусалимі!

Pax vobiscum & Алілуя! See you soon.

У кожному разі задовго до кінця часів.

SO WHAT?

Запитай у жінок!

Франк часто голиться, поки його щока не стає такою гладенькою, як у немовляти.

Вони прийшли з-за семи гір, з-за семи морів.

У них біляве волосся, вони високі. Вони звичні до війни.

Їхнє почуття справедливості незвичне, і наші судді тут би розгубилися. Я, емір Усама, бачив ось що:

Вони принесли величезну діжку і наповнили її водою. Молоденький франк, якого запідозрили, зв’язаний і підвішений за плечі, був занурений у діжку. Якщо він невинний, сказав суддя, він зануриться у воду, а потім його витягнуть за мотузку. Якщо ж він винний, він ніяк не зможе потонути.

Коли його кинули в діжку, нещасний робив усе можливе, щоб потонути в ній, але в нього не вийшло, і тому його піддали жорстокості своїх законів, Бог би їх побив! Вони засліпили його розпеченим шилом!

Кожна мусульманська дитина знає, що абсолютно ніхто, винний чи невинний, не може сам опуститися на дно, тим паче, якщо він зв’язаний, як клунок.

Франки знають про лікування небагато: тільки ріж і пали!

Лицар, опертий на закривавлений меч:

Араби знають речі, про які ми, християни, не знаємо нічого. Вони вміють читати книжки, які для нас закриті сімома печатями. Але це неможливо без участі диявола. Мусульманин живе у смертному гріху багатоженства. Він судить без доказів, йому невідомий наш суд вогню й води.

Мусульманин:

Франкські лицарі не мають ніякого почуття честі. Якщо один з них прогулюється вулицею попід руку зі своєю жінкою і зустріне іншого, той