Боснійські драми - Слободан Шнайдер
ІНЕС: І це не диво, якщо ти стільки їхала. Кажу тобі: довгий це шлях, пані. Розумієте?
ДЕНІЗ: Все довкола мене закрутилося. Я читала у потязі, а мені не можна було цього робити. Часто я сиділа спиною до напрямку руху. Потім мене ще й полили, як рослину. Я ніби трохи п’яна.
Обнюхує себе.
ІНЕС: Ах, пані дорога, це сливовиця. Кажу: до нас довго їхати. Це край світу. Ми десь тут, біля його пупа (сміється, показує на пупок).
ДЕНІЗ: Нудота, дитина, пупорізки, багато пупорізок, а з дитиною все добре. Маленька, але здоровенька. У вас є діти?
ІНЕС: Кінець, немає нічого, пупець.
ДЕНІЗ: Пупець?
ІНЕС: Кажи так: пупець.
Сміються.
ІНЕС: Пупок пупця.
ДЕНІЗ: Пупок пупця.
ІНЕС: Я тобі зроблю купця пупця.
ДЕНІЗ: Пупця купця пупця.
ІНЕС (вкидаючи якісь трави до маленького тазика): Пупець пупирчастий, купатись треба часто. Це по-нашому означає: добрий день, як ви?
ДЕНІЗ (ляскає себе по чолі): Знаю: Добрий день! (Витягає з кишені шуби маленький жовтий словничок на кшталт Langenscheidt.) Добраніч! До побачення!
ІНЕС: До побачення!
ДЕНІЗ: З богом, з богом.
ІНЕС: З Богом, добре, розумію, з богом, ти справді якась юродива. Стільки років маєш, а ледь говориш. А може, тебе не просто полили, а ще й усередину налили?
ДЕНІЗ (з акцентом, але тріумфально): Понеділок, вівторок...
ІНЕС: Здуріти можна. Я постійно себе щипаю, щоб переконатися, що це мені не сниться. Яке ж воно недолуге!
ДЕНІЗ (читаючи словник): Коли відпливає цей корабель?
ІНЕС: Скоро. Щойно ми всі сядемо на нього. Сюди, пані. Тут ваша купця пупця.
ДЕНІЗ: Повіки в мене немов зі свинцю.
ІНЕС: Тільки не здумай мені тут впасти!
ДЕНІЗ: Пупця купця. Добрий день, добраніч?
ІНЕС: Потихеньку, дорога моя, маленькими кроками!
Обережно саджає її на стілець.
2. Вогняні дракони
ДЕНІЗ: Якби я могла забути причину свого приїзду, свій стан і деякі інші обставини, як би я насолоджувалася цією тишею.
Кидає таблетку у склянку води, майже непомітно для Інес.
ІНЕС (спокійно): Якщо ти збираєшся отруїтися, не роби цього в моєму домі.
ДЕНІЗ (відпиває): Ви тут п’єте дуже добру воду.
ІНЕС: Якщо хочеш заснути, тоді знай, що ми тут притримуємося овець. Якось я нарахувала 5 384 вівці. Тоді розвиднилося.
ДЕНІЗ: Зірки тут більші, ніж у нас. Чи ви ближчі до неба? Ось знову. Падає. Ця жінка їх взагалі не помічає. Але зате стежить за кожним моїм рухом. Чи це значить, що мені зараз було б дозволено побажати те, що в мене на серці? Стільки їх падає. Якби кожна справді приносила здійснення одного бажання, тут внизу не було би вже чого бажати. А судячи з того, що я тут бачу, це далеке від істини. Знову. Зараз це вже зоряний дощ.
ІНЕС: Як тільки розвиднилось, я заснула.
ДЕНІЗ: Як це тут називають, те, що падає?
ІНЕС: Якщо в тебе болить голова, поклади її на плаху.
ДЕНІЗ: Ого, який дощ. Як ви називаєте те, що падає з неба?
ІНЕС: Вівці дуже помічні.
ДЕНІЗ (витягає коробочку сірників, одну запалену кидає через вікно, при цьому ще й шипить): Як у вас називається така зірка?
ІНЕС: Дурненька, та це тут називається сірник.
ДЕНІЗ: П’ять одразу. Який феєрверк!
ІНЕС: Ти жінка доросла і досвідчена в подорожах — п’ять поїздів! — а не знаєш того, що в нас знає кожна дитина, що це називається сірник. У нас хто грається сірниками, той напісяє у ліжко.
ДЕНІЗ: Як це гарно!
ІНЕС: А це негарно.
ДЕНІЗ (перед фотокарткою з лампадкою, яка догорає): Дуже гарний хлопець. Здається, що форма на світлині обмежує рухи мрійника.
ІНЕС: Тоді дістають по дупі. Хто це в тебе на фото? Облиш сірники. Дістають по дупі. На-на-на!
ДЕНІЗ: Немовля? По дупці, ясно. Легенько.
ІНЕС: Твоє немовля? Син. Немовля у формі. У німців так. Ти німкеня, і ти народила чоловічка у формі.
ДЕНІЗ: Ваш син? Дуже показний. У нас він мав би успіх. Багато жінок задивлялися б на нього. (Піднімає свічку, щоб краще освітити фотографію.) По очах бачу, що його вже немає серед живих. Фотографії, пані, теж змінюються від довгого і постійного споглядання, як і самі по собі. Де його могила? (Деніз перехрещує руки на грудях, потім піднімає їх, створюючи знак хреста.)
ІНЕС: Займайся своїми справами.
ДЕНІЗ: Де він спочиває? Хорв.: Де тут могила?
ІНЕС: Ми тут не надаємо жодної інформації.
ДЕНІЗ: Щойно розвидниться, підемо на його могилу. Хорв: Де там могила? Скажіть.
ІНЕС (показує на груди і живіт): Тут.
ДЕНІЗ: Ви не знаєте?
Інес робить невизначений жест у бік лісу.
ДЕНІЗ: Ви з мене знущаєтесь?
Знову впала зірка, там, просто в ту крону. Це неправда. Я цього бажання не загадувала. Інколи немає нічого гіршого за мрію, яка раптом здійснюється. (Бере коробочку сірників, починає їх запалювати і викидати у вікно.) Нехай зірки нас теж побачать. Завжди є хтось, хто бачить усе. Він бачить, що я цього не хотіла. Я лише хочу підійти ближче до місця, де він зник, і на тому місці й сама зникнути. Я не хочу повчань про правду й кривду.
ІНЕС: Наробиш лиха. Спалахнемо, як дві відьми. Завтра я дам тобі твою мітлу.
ДЕНІЗ: Я ще муситиму йти босою по тернах. Я ще багато змушена буду вислухати. Сучку, щеня якої роздавили, не обходить питання провини у світі.
ІНЕС: Зірки, що падають, у нас називаються вогняні дракони. Це створіння, які летять, вивергаючи вогонь. Наші жінки радо п’ють воду з потоку, коли в нього падають такі дракони. Вони гадають, що потім зачнуть у своїй утробі героїв, які будуть безжально битися. Вранці і ми підемо до потоку, хоча ми з тобою вже нікого не народимо.
ДЕНІЗ: На світі немає нічого випадкового. Сказали мені на півночі: вони будуть гостинними, але стежитимуть за кожним твоїм кроком. Кожна твоя помилка буде причиною для кепкувань. Вивчатимуть тебе, як рідкісну комаху. Врешті-решт ти тікатимеш, куди ноги нестимуть.
ІНЕС (коли їй здається, що Деніз западає у сон, стає у неї над головою і шепоче, показуючи на скриню): Я би присягнулася, що всередині є хтось, що співає. (Деніз робить якісь невизначені рухи, як дитина, яку впіймали за чимось непристойним.) Фотокартки, листи. Такі речі не світяться і не співають. Багато грошей, дойче марк.
ДЕНІЗ (стрепенулася): Я приїхала!
ІНЕС: Заспокойтеся, пані. Звідки ж стільки сили у такому маленькому тілі? Звідки стільки див у
