Навіщо. What For - Марія Старожицька

Under the weight of thoughts in black strong shell.

For too long, fatally long they obeyed the Sun,

They turned only following him, they obeyed their destiny.

You are right, the enemies are everywhere, it turned out;

Those who are just inside break your chest into smithereens;

Those who are listening whether some will complain

Keep the radars on the horizon.

I am leading you out of this perilous place

Along the bright path left by the Moon on the water,

Along the clairvoyant's words,

The dotted line on the map,

The little star in the sky.

You won't be able to get lost again:

You shouldn't.

31 August 2014

Цієї ночі сиджу на підвіконні,

Очі ріжуть вогники криваво-червоні,

Це на тобі кров розстріляних батальйонів –

Телевежа сирецька, башта моя Вавілонська,

Той, хто вийшов із пекла, тримає зброю в долонях,

Йде повз соняхи, їх навколо мільйони,

І між ними спокійно, а далі куди – невідомо,

Бо червоні озера під Червонопільським і чорне сонце.

Голови соняхів нині схилилися долі

Під вагою думок у чорній міцній шкаралупі

Надто довго, фатально довго були слухняними сонцю,

Повертали тільки за ним, корилися долі.

Ти правий, вороги, з`ясувалося, всюди,

Ті, що просто всередині, розбивають на друзки груди,

Ті, що слухають, чи ніхто жалітись не буде,

Тримають радари на горизонті.

Я виводжу тебе із цього згубного місця

По доріжці світлій в річці від місяця,

По словах ясновидиці,

Пунктиру на карті,

Зіроньці з неба.

Ти не зможеш більше тут загубитися —

Не треба.

31 серпня 2014 року

He carried his sub machine gun without a belt,

Clutching it to his chest,

As if it were a first-born.

He breathed in its smell

Of molten metal and a week-long battle.

He went with no way,

Just not to captivity or to heaven.

He ate dry sunflowers' seeds, stuffed in his mouth,

He could not swallow them

As he drank only once from a puddle.

And so three days

To go hiding,

Spend nights on wastehill tops,

Make his way

Between the lines of a poem,

Looking for rhymes,

And they are not there.

And he rescued his weapon

And gave it to a new arrival,

The one whose eyes are still bright

For he had not yet seen

How the fire engine burnt

In which his brothers-in-arms from the reconnaissance company of

"Donbas"

Were leaving Ilovaysk along the green - red - black corridor.

Details later,

When the last one comes out,

And he is still going...

All the awards had been handed out,

And he is still going.

Those who came out had had a good sleep in their homes,

And he is still going.

The wounded who waited for too long have their arms and legs

Cut off,

And he is still going.

Victory proclaimed, and truce ignored,

And he is still going.

They're burying dead in the alleys of heroes,

And he is still going.

The battalion commander has new grandiose plans

With no account for the one who's still going,

And he is still going.

And again, I wait until morning.

7 September 2014

Ніс автомат без ременя,

притиснувши до грудей,

неначе первістка.

Вдихав його запах

розпеченого металу і тижневого бою.

Йшов без дороги,

аби не в полон і не в небо.

Їв насіння із сухих соняхів, набивав рота,

не міг проковтнути,

бо пив тільки раз і з калюжі.

І так три доби

йти, ховаючись,

ночувати на териконах,

пробиратися

між рядками вірша,

шукаючи рими,

а їх немає…

А зброю виніс,

віддав новачку,

тому, у кого ще світлий погляд,

бо він не бачив,

як спопеліла пожежна машина,

на якій побратими з розвідроти «Донбасу»

виїжджали з Іловайську

по зеленому - червоному - чорному коридору.

Подробиці