Навіщо. What For - Марія Старожицька

13 серпня 2014 року

You found the time to say: "I am through with my war",

Wounded in legs, dozens of fragments,

Anesthesized...

Then no connection again.

No, no, no, no connection.

And he is.

There's connection with what I've been doing all my life.

And what I have not.

Postponed for later, ignored, shunned,

Imagined that it'll turn out somehow, lest there be war.

And here it is: war...

I am here near your battle,

Half an hour's drive to there in a bee-line.

But this is a pre-war map,

And now you're out of reach.

Road blocks at every crossing,

This is why I travel.

Slovyansk, Semenivka, Nikolayivka:

Here, wounded houses moan at night

And killed houses are silent.

But children already play in their courtyards,

And not the war games.

And I won't say anything else,

For no, I am not television,

Believe me, not television,

Forever not television,

And I don't even have connection,

And he does.

22 August 2014

Ти встиг сказати — відвоював своє,

Поранений в ноги, десятки осколків,

Знеболили…

Далі знову немає зв'язку.

Немає, немає, немає, немає зв'язку.

А він — є.

Є зв'язок з усім, що робила я все життя.

І чого не робила.

Відкладала на потім, нехтувала, відверталася,

Вважала, що якось воно та буде, аби не війна.

А воно – війна…

Я тут поруч від твого бою,

Навпростець їзди – півгодини,

Але це довоєнна карта,

А тепер ти став недосяжний.

Блокпости на всіх перехрестях,

Тому подорожую.

Слов'янськ, Семенівка, Ніколаєвка —

Тут вночі стогнуть поранені будинки

І мовчать вбиті,

Та на їхніх подвір'ях вже грають діти

І не у війну.

А більше я ще не скажу нічого,

Бо ні, — я не телебачення,

Повірте, не телебачення,

Вже назавжди — не телебачення,

І в мене навіть немає зв'язку,

А він – є.

22 серпня 2014 року

Right now

I'll write

Just with words,

And you say them aloud.

This is the only thing I can do

As only the word can rise to the sky

And fly to Ilovaysk,

Protect from mortars, Grad missile launchers, tornados,

Hate, treachery, despair

My adopted son and his brothers-in-arms

Who today, right these minutes

Came out of hell into another hell.

This is why a so many words are badly needed

Of kindness and love

To cover all the battalions

With an impenetrable umbrella,

An armored dome,

Mom's hands.

29 August 2014

Прямо зараз

Буду писати

Просто словами,

А ви вимовляйте їх вголос.

Це єдине, що можу робити.

Бо тільки слово може злетіти в небо

І полетіти до Іловайська,

Захистити від мінометів, градів, смерчів,

Ненависті, зради, розпачу

Мого названого сина та його побратимів,

Що сьогодні, у ці хвилини

Вийшли з пекла у інше пекло.

Тому конче потрібно дуже багато слів

Добра і любові,

Щоб вони прикрили всі батальйони

Непроникною парасолькою,

Броньованим куполом,

Маминими долонями.

29 серпня 2014 року

Tonight, I am sitting on the window sill,

My eyes aching from flares of red-blood color.

The blood of battalions executed by firing squads are on you,

The TV tower, my Tower of Babel.

He who came out of hell holds a weapon in his hands,

He goes past sunflowers, there are millions around,

And it's quiet amid them but you don't know where to go farther

For there are red lakes next to Chervonopilske, and black Sun.

Sunflower heads are now drooping