Боснійські драми - Слободан Шнайдер
ГАСАН: Азро, тут зараз відкриваються певні цікаві можливості. Йдеться про дуже високі...
СУДДЯ: Найвищі...
ГАСАН: Інтереси. Йдеться, наскільки я зрозумів, про Книгу, яка була б доповнена, і тут якусь роль відіграло би твоє нещастя. Була б від нього якась користь.
МАРТА: Тебе питають, Азро!
ГАСАН: Нарешті, це таки якась пропозиція. Подобається тобі вона чи ні.
МАРТА: Покажи їм, Азро, постав їх всіх на місце. Всіх тих брудних свинюк. Покажи їм дорогу до їхнього свинюшника, яким є і цей суд.
ГАСАН: Торгуйся трохи. Може, можна було витягнути й більше.
МАРТА: Жодного слова!
ГАСАН: Давай, тричі подумай, а потім скажи!
МАРТА: Ні слова! Щоб вони всі повиздихали.
Азра займається своїми нігтями.
Решта напружено стежить за нею.
АЗРА: Змія.
Темрява, яка вмить прийшла на зміну блискучому світлу. З’являється Архангел Гавриїл у золотому блискучому панцирі, з розпущеним золотим волоссям.
АНГЕЛ: Хіба ти не хочеш її побачити?
ГАСАН (сильно затинаючись): Пане Архангеле! Пане Суддя! І всі інші Високі Панове! Можливо, зараз відповідний момент, щоб ми трохи розширили своє прохання. Можливо, зараз би дійшла черга і до її (показує на Марту) справи. Пані Марта справді не має нікого на цьому світі. Чи може Бог, Милостивий, Співчутливий і Єдиний, зліпити розрубане, з’єднати роз’єднане, а йдеться тут не про чотирьох птахів, а йдеться про...
АНГЕЛ: Йому вісімнадцять років. І він ще не має імені. Хіба ти не хочеш його побачити?
Оглушливий грім.
Архангел Гавриїл у відповідь підносить над головою два блискучі мечі.
АЗРА (киває головою. Якби можна було почути, було б чути ще й): Так, хочу.
12. Родинна урочистість
Прозектура, освітлена свічками. На підлозі — дві потерті валізи. На табуретці — торт! На білій порцеляновій посудині помадою для губ написано: Coca-cola. Біля неї на розхитаному стільці — цивільний костюм, до якого Марта пришиває ґудзик. Купа паперових тарілок і стаканчиків напоготові.
ГАСАН: Будуть пахощі (шипить балончик зі спреєм), буде золото (Гасан розсипає купу доларових купюр) і ладан! (Запалює три цигарки одночасно). Це тобі, бігме, не фунт ізюму. День народження сина. Це дуже хвилюючий день. Батько — несподівано! Вісімнадцятий день народження, панове, коли віддають кесарю кесареве. Я у вісімнадцять знав усе, що знаю й тепер.
МАРТА: В тому-то й річ.
ГАСАН: Що стосується імені, у нас їх дають батьки.
МАРТА: Яке ж воно буде?
ГАСАН: Я про це, мої дорогі жінки, довго думав. На світі є так багато імен.
МАРТА: Я пропоную...
ГАСАН: Отже, моя пропозиція — підсумок довгих роздумів, і вона, так би мовити, не вчорашня.
МАРТА: Хай він зветься...
ГАСАН: Гасан. Це дуже добре ім’я. Гарантую, що це навіть дуже добре ім’я. Я довго його ношу і не маю жодних зауважень. Із цим іменем можна куди завгодно. Воно, з одного боку, звучить дуже добре, а з іншого, якесь непримітне, легко забувається, якщо виникне потреба. Бувають моменти, жінки мої, коли добре в житті трохи сховатися, дати бурі пройти в тебе над головою, пошукати якесь лігво. За іменем людина може сховатися, як у костюмі, який всі всюди носять.
МАРТА: Може, Азра має якесь побажання?
ГАСАН: Не потрібно мучитися із цим. Ось я йому не тільки дозволяю користуватися своїм іменем, а ще й зверху даю вудочку, а бігме, і оцей апарат «Ремінгтон», старий, але в доброму, скажімо, робочому стані, для тих часів, коли в цей куточок земної кулі знову прийде струм. Отже, це вже вирішено. Давайте зараз веселитися. Пані мої, ЛАЙТ-ШОУ!
Гасан підбігає до динамо-машини і починає шалено крутити ручку.
Марта встає, витягає з кишені хусточку, піднімає руки і починає повільно танцювати.
ГАСАН: Але ж ми веселимося! Хто б міг таке подумати? Оп-оп! Лайт-шоу — пальчики оближеш.
Азра весь час сидить в прострації перед однією з валіз.
МАРТА: Ходи сюди! У коло!
АЗРА: Гасан — це не ім’я для змії.
Усі зупиняються.
ГАСАН: До сраки лайт-шоу!
МАРТА: Ми про це поговоримо, коли прийде час. Дивлюся на тебе цілий вечір. Чи ти мати, чи ти молода?
ГАСАН: Гасан — дуже добре ім’я.
МАРТА: Чи можна бути і тим, і тим?
ГАСАН: Так. Ось я кладу на свій стіл вудочку, згадану електробритву «Ремінгтон» у бездоганному стані, а до того ж — чорт забирай — і (кладе свою трубу).
Марта піднімає руки і починає танцювати. Намагається витягнути танцювати Азру, яка виривається.
Азра підходить до старовинної білої порцелянової посудини і підносить її до вуст.
Кольори ніби стають контрастнішими, гарнішими. Лунає факірська сопілка.
Зачарована невидимою присутністю, Азра починає потихеньку танцювати.
Марта підстрибує, починає шалено крутитися в якомусь власному ритмі.
ГАСАН: (крутить ручку динамо, вигукуючи): Лайт-шоу, лайт-шоу, матір його тричі!
Потім стихають усі звуки, крім факірської сопілки, звук якої наростає. Азра танцює все шаленіше, все еротичніше.
Це триває якийсь час.
Гасан жваво жестикулює і показує на валізи, на годинник. Потім хапає костюм. Усі зупиняються.
Азра нарешті відпиває ще один ковток з порцелянової посудини і важко зітхає.
Не зовсім ясно, а ніби здалека чутно гуркіт важкої артилерії.
Азра відливає трохи рідини з порцелянової посудини у меншу: видно, що це звичайна вода.
Потім починає напружено дослухатися.
Здається, надвечір’я. І голосний, трохи нервовий пташиний щебет.
Азра дослухається до нього з помітним полегшенням.
13. Палестина
Плац табору для військової підготовки, оточений міцним колючим дротом.
Посеред доріжки — Мартина імпровізована пічка, ніби її принесло водою якоїсь повені, або це субверсія в манері де Кіріко.
Гавкіт собак, різкі команди кількома мовами, вояки чеканять «стройовий крок». Час від часу постріли за командою.
Зліва, затиснуті й перелякані — Азра, Марта і Гасан. Вони постійно сторожко озираються. Останній несе перекинутий через руку цивільний костюм.
ГОЛОС ІЗ ГУЧНОМОВЦЯ: Номер 14 949 чекають відвідувачі. Номер 14 949 чекають відвідувачі біля головного виходу.
ГАСАН: Сюди, ми тут.
МАРТА: Ми тут, усі!
АЗРА: Чому він не дивиться сюди?
ГАСАН: Йому не дозволено.
МАРТА: Чотирнадцять тисяч дев’ятсот... Здійснюється твій сон, що левада заворушиться, ніби жива.
ГАСАН: Дивись сюди, дурнику!
МАРТА: Ми — твої, ти — наш.
АЗРА: Чому він не виходить зі строю?
ГАСАН: Не має права.
АЗРА: Який же це садизм.
МАРТА: Ми приїхали так здалеку.
ГАСАН: Сюди, бовдуре! Ти диви, «цивілізація»!
МАРТА: Немає вже «лівою, лівою, раз-два-три»...
ГАСАН: Немає вже «лягай, повзи»...
АЗРА: «Коли, ріж»! Він нас не чує. Чому він до нас не підходить? Може, не хоче?
ГАСАН: Він ніби не в собі.
МАРТА: Це не погляд людини.
