Боснійські драми - Слободан Шнайдер
ГАСАН: Як мішок.
СУДДЯ: На вигоні біля старого мосту, — а тут і один ліс багато разів згадується, який в народі називають...
ГАСАН: Зміїний Стан.
СУДДЯ: Чому?
ГАСАН: Народ вірить, що в тому лісі перебуває Зміїний цар.
СУДДЯ: Записуємо це як, можливо, корисне, бо в цій країні немає нічого певного. Міста зникають, дороги щезають.
ГАСАН: А цей ліс споконвіку називався Зміїний Стан.
СУДДЯ: І зараз так називається?
ГАСАН: Наскільки мені відомо.
СУДДЯ: В якому стані була ваша знахідка?
ГАСАН: Жінка була в дуже важкому стані.
СУДДЯ: Ви можете бути трохи точнішим?
ГАСАН: Пане! Як взагалі про це говорити?
СУДДЯ: Злочин має бути названий. Потім потрібно подивитися, який із законів його описує. Закон, який злочин описує, водночас і кару визначає. Розумієте, від — до.
МАРТА: Що ви маєте на увазі: від — до?
СУДДЯ: Обставини треба зважити — обтяжувальні, полегшувальні... Та в Книзі написано все!
Б’є по вкритому пилом Законнику.
МАРТА: Цю жінку...
СУДДЯ: Stuprum violentum, я знаю предмет обвинувачення.
МАРТА: Йдеться тут про злочин, який волає до неба, йдеться тут про злочинців, які вже не сміють заснути, і треба їх гнати з краю на край Землі образами того, що вони вчинили, аж поки вони самі собі вирок не винесуть.
СУДДЯ (у дуже неприємній ситуації, прокашлюється): Такої кари ця Книга не знає.
МАРТА: Тоді викиньте її.
ГАСАН: Не гарячкуйте, пані Марто. Я так колись судився за одну межу, і на засіданні втратив голову, — і бовдура, на якого подав у суд, назвав свинею, і суд мені одразу призначив штраф; про межу вже не говорилося. Бо неважко відповісти на запитання Високого Суду: Жінка, яку я знайшов, була побита, з животом до підборіддя. Говорити нічого не говорила, але дещо розуміла, наприклад, про хліб.
СУДДЯ: Якщо жінка не говорила, що наводить вас на думку, що її мучили?
ГАСАН: Синці й порізи, наприклад, а про це говорить вам у нас кожне дерево.
СУДДЯ: Ваша любов до картин суд цей розвеселить. Суд, одначе, схильний вірити, що вашою пропозицією не є кликати сюди до нас буки й дуби?
ГАСАН: Чоловіче, якщо ви мене питаєте, їй зробили дитину після того, як над нею познущалися, у будинку школи, який ми всі знаємо. А потім її відпустили, коли вже було запізно.
СУДДЯ: Не так швидко. Тут масу всього сказано. Запізно для чого?
МАРТА: Треба їх гнати до найменшого куточка Землі, проклясти!
СУДДЯ: Суд розділяє вашу думку. Але як їх знайти?
ГАСАН: Може, прочесати Зміїний Стан?
СУДДЯ: Ми це можемо. Але нам варто знати: кого ми, власне, шукаємо? Ім’я нам дайте, одне ім’я. Чи знає свідок ім’я?
ГАСАН: Бог мене милував.
СУДДЯ: Чи знає свідок плем’я, військо?
ГАСАН: Він, свідок, не такий дурний.
СУДДЯ: Констатую: свідок не знає.
ГАСАН: Я не сказав, що не знаю.
МАРТА: Тих, хто віддав наказ, тих можете знайти.
СУДДЯ: Абсолютно маєте рацію. Їх ми знайшли.
МАРТА: І — якщо ви їх знайшли?
СУДДЯ: Вони не захотіли прийти сюди.
ГАСАН: Знаєте, коли йдеться про бажання, тоді для вас краще було б покликати дерева, бо вони прийдуть.
СУДДЯ: Одне ім’я!
МАРТА: Азро, тебе питають.
Азра дивиться перед собою, лакує нігті.
СУДДЯ: Констатую: відсутня!
ГАСАН: Час від часу згадувалося ім’я Мілош.
СУДДЯ: Хто згадував це ім’я?
МАРТА: Я чула ім’я Мілош!
ГАСАН: Справді. Капітан. Але ким він є сьогодні, хто скаже? Такі швидко йдуть вгору.
СУДДЯ: Якби він сьогодні генералом був, тоді все було б дуже непросто. Будуть труднощі!
МАРТА: А чому?
СУДДЯ: Що вище він піднімається, то більше він любить мир!
МАРТА: Отже, Мілош, ким би він не був, хай його Бог покарає.
СУДДЯ: Виходить, однак, що це ім’я дуже поширене.
МАРТА: Чоловіче божий, такого злочину не пам’ятає рід людський.
СУДДЯ: Це так. Вам, можливо це не вкладається в голову, але для цього Суду, а я вірю, що й для кожного, саме в цьому найбільша проблема.
ГАСАН: Що ви хочете сказати?
СУДДЯ: Вірте мені, панове, те, що ми тут чули, мені теж не дає спати. Я гортав оцю Книгу, цю мою альфу, омегу мою, від першої до останньої сторінки. Тут є все, що я знаю і що шаную.
МАРТА: І що ж написано в отій вашій книженції?
СУДДЯ: Коротко кажучи, справа в тому, що про те, що ми в останні кілька днів почули, не вірячи своїм вухам, у Книзі не написано нічого.
ГАСАН: Нічого?
МАРТА: Як — нічого?
СУДДЯ: Нуль. Нічого. Примушення до сексу, звичайно, це щось загальновідоме. Stuprum violentum, та й все, що це супроводжує. За це тут уже багато разів судили. Ви стежите за моєю думкою?
МАРТА: Можна було б подумати...
СУДДЯ: Але те, про що тут говорилося, про це Книга мовчить.
МАРТА: Можна було б подумати, що якщо не написано, то і не вчинено?
СУДДЯ: А питання навпаки: за яким законом кару визначити?
ГАСАН: Зуб за зуб, пане, око за око.
СУДДЯ: Це закон орди.
ГАСАН: Якщо ви вже мене питаєте, то який іще?
СУДДЯ: Шукаємо. Вивчаємо.
МАРТА: Є один закон, пане, який вищий за ту вашу Книгу, і ми цей закон покличемо на допомогу, і цей закон перетворить на ніщо і вас, і вашу Книгу, і за тим законом всі джерела висохнуть, усі зерна в землі помруть, і жодна рослина тоді не потягнеться до неба, все, абсолютно все, що ви крадете в Землі з її нутра, стане для вас недоступним, і не народиться вже під Сонцем жодне створіння...
СУДДЯ: Це один шлях.
ГАСАН: А інший?
СУДДЯ: А інший — це одна пропозиція, щоб заспокоїти жіночу публіку.
ГАСАН: Послухаймо пропозицію.
СУДДЯ: Постійно вам пропонуємо місце у цьому Суді високому. Будемо слухати волання нещасних жінок, упорядковувати, записувати. Візьміться за розум, ви, божевільні богині, коли в нас через те, що ми чули, народиться запитання: хіба й таке можливе? — ви знатимете, що так. Коли пізнаємо те, що можемо пізнати, тоді Книгу разом допишемо. Мурашки блаженства несказанного всім моїм тілом пробігають. Ви тільки, прошу вас, подумайте: Книгу доповнити!
Марта видає неартикульований крик.
ГАСАН: У цьому щось є. Це як якась місія?
СУДДЯ: Найбільша. Кращі розуми людства писали цю Книгу.
ГАСАН: Чи було б по буханці хліба щодня?
СУДДЯ: Звісно.
ГАСАН: Цигарки?
СУДДЯ: В такому разі — домовились?
ГАСАН: Запитаємо Азру. Азро, Азрочко...
МАРТА: Тебе запитують, жінко.
Азра, абсолютно байдужа до суду, а вкрай зосереджена на
