Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг
- А через що вони сварилися? - запитав він якомога байдужіше, коли вони завернули в коридор на восьмому поверсі, де не було нікого, крім малесенької дівчинки, що розглядала гобелен з тролями в балетних пачках. Побачивши шестикласників, дівчинка страшенно перелякалася і впустила з рук важкі мідні терези.
- Нічого, нічого! - заспокоїла її Герміона, підбігаючи, щоб допомогти. - Ось... - Вона легенько вдарила поламані терези чарівною паличкою і сказала: - Репаро.
Дівчинка навіть не подякувала, а стояла ні жива ні мертва, дивлячись, як старшокласники проходять повз неї і зникають за рогом; Рон озирнувся.
- Чесне слово, ці першокласники стають якісь дедалі дрібніші, - здивувався він.
- Не зважай, - нетерпляче повернувся до попередньої теми Гаррі. - Герміоно, то чому сварилися Джіні й Дін?
- Та Дін сміявся з того, як Маклаґен ударив тебе бладжером, - пояснила Герміона.
- Воно, мабуть, і було смішно, - розважливо припустив Рон.
- І зовсім не смішно! - палко заперечила Герміона. - Це було жахливо, і якби Кут і Пікс не підхопили Гаррі, то це все могло закінчитися ще гірше!
- Але Джіні не треба було рвати через це стосунки з Діном, - знову ніби між іншим сказав Гаррі. - Чи, може, вони й далі зустрічаються?
- Та зустрічаються... а чому це тебе так зацікавило? - гостро глянула на Гаррі Герміона.
- Бо я не хочу, щоб знову починалися сварки в команді! - знайшовся Гаррі, але Герміона й далі підозріло поглядала на нього, тож він дуже зрадів, коли хтось гукнув:
- Гаррі!
Гаррі негайно обернувся.
- О, привіт, Луно.
- Я шукала тебе в лікарні, - повідомила Луна, порпаючись у торбинці. - Але мені сказали, що ти вже пішов...
Вона тицьнула Ронові потримати якусь зелену цибулину, велику плямисту поганку і величеньку грудку чогось схожого на котячий послід, аж доки нарешті знайшла доволі брудний сувій пергаменту і вручила його Гаррі.
- ...сказали передати тобі.
Сувій був невеличкий, і Гаррі одразу впізнав у ньому чергове запрошення на урок до Дамблдора.
- Сьогодні ввечері, - повідомив він Рону й Герміоні, розгорнувши пергамент.
- Ти гарно коментувала минулий матч! - похвалив Рон Луну, коли вона забирала в нього зелену цибулину, поганку й котячий послід.
Луна туманно всміхнулася.
- Ти з мене, мабуть, глузуєш? - запитала вона. - Усі кажуть, що то було жахливо.
- Ні, я серйозно, - чесно зізнався Рон. - Я й не пам’ятаю, коли так кайфував від коментарів! А що це таке, до речі? - додав він, підносячи до очей схожу на цибулю штукенцію.
- Ой, та це гурдикорінь, - пояснила Луна, запихаючи в торбину котячий послід і поганку. - Можеш залишити собі, якщо хочеш, у мене є ще. Чудовий засіб від ковтоплімпів.
І вона пішла собі далі, а Рон пхикнув, стискаючи в руці гурдикорінь.
- Знаєте, вона мені щораз більше подобається, ця Луна, - зізнався він, коли вони вже доходили до Великої зали. - Я розумію, що вона божевільна, але це в хорошому...
Він раптом замовк. Біля підніжжя мармурових сходів стояла Лаванда Браун, і її вигляд обіцяв грозу.
- Здоров, - нервово привітався Рон.
- Ходімо, - пробурмотів Гаррі Герміоні, й вони проскочили далі, але ще встигли почути Лавандині слова:
- Чому ти мені не сказав, що виходиш сьогодні з лікарні? І чому з тобою вона?
Коли через півгодини Рон прийшов снідати, то був похмурий і роздратований; хоч він і сидів біля Лаванди, та Гаррі не чув, щоб вони за весь сніданок перекинулися хоч словом. Герміона старанно вдавала, що нічого не бачить, але разів зо два Гаррі помічав на її обличчі самовдоволену посмішку. Цілісінький день у неї був на диво добрий настрій, а ввечері у вітальні вона навіть погодилася переглянути (інакше кажучи, дописати) для Гаррі реферат з гербалогії, від чого досі категорично відмовлялася, бо розуміла, що Гаррі тоді дозволить Ронові все списати.
- Дуже дякую тобі, Герміоно, - квапливо поплескав її по спині Гаррі, бо глянув на годинника й побачив, що наближається восьма вечора. - Я вже мушу бігти, щоб не спізнитися до Дамблдора...
Вона нічого не відповіла, тільки викреслила з утомленим виглядом кілька його найслабших речень. Гаррі всміхнувся й побіг до виходу за портретом, а звідти до кабінету директора. Гаргуйль відскочив убік після згадки про ірисовий еклер, і Гаррі, перестрибуючи по дві сходинки, помчав Гвинтовими сходами нагору. У двері він постукав саме тієї миті, коли годинник у кабінеті пробамкав восьму.
- Заходь, - запросив Дамблдор, та коли Гаррі підняв руку до клямки, двері відчинилися самі. За ними стояла професорка Трелоні.
- Ага! - вона драматичним жестом показала на Гаррі, кліпаючи очима за товстелезними скельцями окулярів. - То ось чому, Дамблдоре, ти так безцеремонно викидаєш мене з кабінету!
- Дорога Сивіло, - дещо роздратовано пояснив Дамблдор, - ніхто тебе не збирається нізвідки безцеремонно викидати, але в мене призначено зустріч з Гаррі; крім того, ми з тобою вже про все поговорили...
- Ну що ж, - глибоко скривдженим тоном сказала професорка Трелоні. - Якщо ти не хочеш виганяти жеребця-узурпатора, то нехай так і буде... можливо, я знайду собі школу, де більше цінуватимуть мій талант...
Вона протиснулася повз Гаррі й поцокала Гвинтовими сходами донизу; було чути, як вона на півдорозі спіткнулася - Гаррі припустив, що, мабуть, заплуталась у своїх численних шалях.
- Зачини двері й сідай, - втомлено сказав Дамблдор.
Гаррі так і зробив. На письмовому столі в Дамблдора вже стояло сито спогадів та ще дві крихітні кришталеві пляшечки з вируючими спогадами.
- Професорка Трелоні й досі невдоволена, що Фіренце викладає? - запитав Гаррі.
- І досі, - підтвердив Дамблдор. - 3 віщуванням мороки значно більше, ніж я собі думав - мабуть, тому, що я сам цього предмета не вивчав. Я не можу попросити Фіренце повернутися до Лісу, бо його там не приймуть, але й не можу попросити покинути школу Сивілу Трелоні. Вона навіть не уявляє, що їй загрожує за межами замку. Розумієш, вона не знає... і навряд чи мудро було б їй про це казати... що саме вона виголосила пророцтво про тебе й Волдеморта.
Дамблдор важко зітхнув і додав:
- Але ну
