Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг
- Та він же завжди спить, коли я його відвідую! - пожалілася Лаванда.
- Справді? - здивувався Гаррі, бо щоразу, як він приходив до лікарні, Рон бував аж занадто жвавий: цікавився новинами про сварку між Дамблдором і Снейпом і не забував сказати щось ущипливе про Маклаґена.
- А Герміона Ґрейнджер і досі його відвідує? - зненацька поцікавилася Лаванда.
- Мабуть, так. Вони ж друзі, - зніяковів Гаррі.
- Ой, не сміши мене - «друзі», - зневажливо скривилася Лаванда. - Відколи він почав зі мною зустрічатися, вона не розмовляла з ним тижнями! А тепер, мабуть, вирішила помиритися, бо він став такий цікавий...
- Ти вважаєш, що отруюватися аж так цікаво? - здивувався Гаррі. - Ну, як собі знаєш... вибач, мушу бігти... Маклаґен хоче поговорити зі мною про квідич.
Гаррі боком штовхнув двері, що прикидалися суцільною стіною, і побіг найкоротшим шляхом до класу настійок, де, на щастя, його не могли вже переслідувати ні Лаванда, ні Маклаґен.
Уранці перед квідичним матчем з Гафелпафом Гаррі, перш ніж іти на стадіон, забіг до лікарні. Рон був дуже схвильований - мадам Помфрі не дозволяла йому йти на гру, побоюючись, що це його занадто розбурхає.
- Ну і як там справляється Маклаґен? - нервово поцікавився він у Гаррі, забувши, мабуть, що питав про це вже двічі.
- Я тобі вже казав, - терпляче пояснив Гаррі, - навіть якби він був гравцем світового класу, і то я не тримав би його в команді. Він постійно підказує, що кому робити, вважає, що на кожній позиції зіграв би краще за всіх. Я вже не дочекаюся, коли його позбудуся. До речі, про те, як когось позбуватися, - додав Гаррі, встаючи й беручи свою «Вогнеблискавку», - може, досить прикидатися сплячим, коли до тебе приходить Лаванда? Вона мене вже до печінок дістала.
- О, - зніяковів Рон. - Ага. Добре.
- Якщо не хочеш більше з нею зустрічатися, то так їй і скажи, - порадив Гаррі.
- Так... але це не так просто, - промимрив Рон. Якусь мить він помовчав. - А Герміона перед матчем заскочить? - запитав ніби між іншим.
- Ні, вони з Джіні вже на стадіоні.
- Он як, - спохмурнів Рон. - Ясно. Ну, ні пуху ні пера. Покажи, де раки зимують тому Макла... тобто Смітові.
- Спробую, - пообіцяв Гаррі, кладучи мітлу на плече. - Побачимося після матчу.
Він побіг безлюдними коридорами; усі учні були вже за стінами школи - або сиділи на трибунах, або йшли до них. Пробігаючи повз вікна, Гаррі визирав надвір, щоб визначити, який сьогодні буде вітер. Аж тут якийсь шум попереду змусив його повернути голову; він побачив Мелфоя, що крокував йому назустріч у супроводі двох надутих, мовби ображених, дівчат. Уздрівши Гаррі, Мелфой на мить зупинився, а тоді холодно реготнув і попрямував далі.
- Куди йдеш? - вимогливо запитав Гаррі.
- Так я тобі, Поттере, й сказав. Карочє, не твоє собаче діло, - глузував Мелфой. - Біжи-біжи, там уже всі ждуть, тіпа, капітана-обранця... хлопчика, що виграв... чи як там тебе, блін, ще тепер називають.
Одна дівчина неохоче захихотіла. Гаррі глянув на неї. Вона зашарілася. Мелфой обминув Гаррі й пішов. Дівчата подріботіли за ним. Трійця завернула за ріг і зникла.
Гаррі завмер на місці, втупившись поглядом туди, де щойно були ці троє. Сказитися можна! Він і так уже ледве встигає на гру, але ж Мелфой явно кудись таємно скрадається, поки в школі нікого нема - найкращий для Гаррі момент з’ясувати, що ж робить Мелфой. Спливали секунди, а Гаррі стояв і дивився...
- Де ти був? - крикнула Джіні, коли Гаррі влетів у роздягальню. Уся команда була вже в формі й напоготові; відбивачі Кут і Пікс нервово постукували себе по ногах битками.
- Зустрів Мелфоя, - тихенько пояснив їй Гаррі, натягуючи через голову яскраво-червону форму.
- І що?
- І хотів з’ясувати, що він робить у замку з двома подружками, коли всі тут...
- Хіба це зараз має значення?
- Має, але я все одно вже не дізнаюся, - огризнувся Гаррі, схопив «Вогнеблискавку» й поправив окуляри. - Ну, вперед!
І не кажучи більше ні слова, подався на поле. Його зустріли оглушливий галас і гул. Віяв легенький вітерець; сліпучі спалахи яскравого сонця то тут, то там пронизували плямисті хмари.
- Складні умови! - підбадьорював команду Маклаґен. - Кут, Пікс, вам треба літати проти сонця, щоб вони вас погано бачили...
- Маклаґен, тут я капітан, тому замовкни і не вказуй, кому що робити, - сердито обірвав його Гаррі. - Займи своє місце у воротах!
Коли Маклаґен полетів, Гаррі глянув на Кута й Пікса.
- Старайтеся й справді літати проти сонця, - неохоче буркнув їм.
Він обмінявся потиском руки з гафелпафським капітаном, а після свистка мадам Гуч відштовхнувся й шугонув угору - вище за всіх гравців своєї команди, кружляючи над полем у пошуках снича. Якби він швидко його зловив, то ще встиг би повернутися до замку, схопити Карту Мародера і з’ясувати, що робить Мелфой...
- І ось квафел у Сміта з Гафелпафу, - мрійливий голос розлігся луною над стадіоном. - Сміт коментував гру минулого разу, і тоді Джіні Візлі влетіла просто в нього, мабуть, навмисне... принаймні так здавалося. Сміт дуже грубо коментував дії Ґрифіндору і тепер, мабуть, шкодує, що грає проти цієї команди... ой, дивіться, він впустив квафела, його підхопила Джіні, мені вона справді подобається - така приємна...
Гаррі зиркнув униз на коментаторське підвищення. Хто при здоровому глузді міг придумати, щоб гру коментувала Луна Лавґуд? Навіть з такої висоти не можна було не розпізнати це довге попелясте волосся й намисто з корків від маслопива... Поруч з Луною професорці Макґонеґел, здається, було незатишно, ніби вона засумнівалася в правильності такого свого призначення.
- ...та ось у неї забирає квафела здоровило з Гафелпафу, не пам’ятаю його прізвища, щось ніби Бібел... ні, Баґінс...
- Це Кедволодер! - голосно виправила Луну професорка Макґонеґел. На трибунах зареготали.
Гаррі роззирнувся за сничем; його ніде не було. За мить Кедволодер забив гол. Маклаґен напосівся на Джіні за те, що випустила з рук квафела, і в результаті не помітив, як червоний м’яч просвистів прямісінько над його правим вухом.
- Маклаґен, краще пильнуй за своїми обов’язками, а до інших
