Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг
- З радістю подивлюся все, що мені покаже пані Гепзіба, - сказав Волдеморт, і Гепзіба знову захихотіла, як дівчинка.
- Я попросила Гокі знайти... Гокі, ти де? Я хочу показати містерові Редлу наш найцінніший скарб... власне кажучи, принеси їх обидва...
- Несу, мадам, - пискнула ельфиня-домовичка, і Гаррі побачив дві шкіряні коробочки, одну на одній, що перетинали кімнату немовби за власним бажанням, хоч він і знав, що їх тримає над головою крихітна ельфиня, пробираючись між столиками, пуфиками й підставками для ніг.
- Ось, - зраділа Гепзіба, забираючи в ельфині коробочки, ставлячи їх собі на коліна й готуючись відкрити ту, що лежала зверху, - думаю, Томе, що тобі це сподобається... ох, якби мої родичі довідалися, що я тобі це показую... вони вже дочекатися не можуть, коли воно потрапить їм у руки!
Вона відкрила накривку. Гаррі підійшов трохи ближче, щоб роздивитися, й побачив маленьку золоту чашечку з двома вишуканими ручками.
- Томе, чи ти знаєш, що це таке? Візьми в руки, подивись уважно! - прошепотіла Гепзіба, а Волдеморт простяг руку з довжелезними пальцями, взяв чашечку за ручку й вийняв з шовкової тканини, в яку та була загорнута. Гаррі здалося, що він помітив у його очах червоний блиск. Пожадливий вираз його обличчя дивним чином віддзеркалювався на лиці Гепзіби, з тією лише відмінністю, що вона спрямувала пожадливий погляд своїх крихітних очиць не на чашечку, а на вродливого юнака.
- Борсук, - пробурмотів Волдеморт, розглядаючи вигравіювану на чашці тваринку. - То це належало...
- Гельзі Гафелпаф, про що ти й сам добре знаєш, розумнику! - Гепзіба нахилилася вперед, аж затріщав корсет, і грайливо вщипнула його за впалу щоку. - Хіба я не казала, що ми далекі родичі? Про це з покоління в покоління переказували в моїй родині. Чудова річ, правда? А ще й наділена могутніми силами, хоч я їх так до ладу й не випробовувала, я її тільки надійно зберігаю...
Вона забрала чашечку з довгих Волдемортових пальців і акуратно поклала назад у коробочку, причому так ретельно й обережно її там умощувала, що навіть не помітила, як по Волдемортовому обличчі ковзнула тінь, коли він мусив віддавати чашку.
- Ну от, - радісно сказала Гепзіба, - а де ж та Гокі? О, так... ти ж тут... забери, Гокі...
Ельфиня слухняно взяла коробку з чашечкою, а Гепзіба глянула на плоскішу коробочку, що лишилася в неї на колінах.
- Думаю, Томе, це тобі сподобається ще більше, - прошепотіла вона. - Нахилися, хлопче, щоб краще бачити... авжеж, Беркс знає, що я ним володію, бо саме в нього я його й купила, але тепер, я не сумніваюся, він мріє знову ним заволодіти, коли мене не стане...
Вона клацнула точеною філігранною защіпкою й підняла накривку. Там на гладенькому малиновому оксамиті лежав важкий золотий медальйон.
Цього разу Волдеморт простяг руку, не чекаючи запрошення, і підніс медальйон до світла, щоб уважно його розглянути.
- Слизеринів знак, - тихенько сказав він, дивлячись, як виграє світло на вишукано оздобленій літері «С».
- Саме так! - вигукнула Гепзіба; її захопило те, як зачаровано дивився Волдеморт на медальйон. - Я заплатила за нього високу ціну, але просто не могла випустити з рук. Такий неймовірний скарб! Я просто мусила мати його у своїй колекції. Беркс його, очевидно, купив у якоїсь нещасної, а та, мабуть, десь украла, гадки не маючи про його справжню вартість...
Тепер сумніву не було: Волдемортові очі на цих словах спалахнули червоним сяйвом, а суглоби пальців, що тримали ланцюжок медальйона, побіліли.
- ...припускаю, що Беркс заплатив їй жалюгідну суму, але ось він який, цей медальйон... гарний, правда? І знову ж таки, йому приписують могутні властивості, але я тільки зберігаю...
Вона простягла руку, щоб забрати медальйон. На якусь мить Гаррі здалося, що Волдеморт його не віддасть, але медальйон вислизнув з його пальців і знову опинився на червоній оксамитній подушечці.
- Отак-от, любий Томе. Гадаю, для тебе це була насолода!
Гепзіба глянула на нього, і Гаррі вперше побачив, як зів’яла її дурнувата усмішка.
- З тобою все гаразд, хлопчику?
- О так, - спокійно відповів Волдеморт. - Усе чудово...
- Мені здалося... але це, мабуть, гра світла... - Гепзіба рознервувалася, і Гаррі здогадався, що й вона помітила миттєвий червоний спалах у Волдемортових очах. - На, Гокі, віднеси й замкни... тими закляттями, що й завжди...
- Треба вертатися, Гаррі, - тихо сказав Дамблдор і, поки крихітна ельфиня виносила коробочки, він схопив Гаррі за лікоть, і вони помчали крізь небуття у директорський кабінет.
- Гепзіба Сміт померла через два дні після цієї сценки, - повідомив Дамблдор, сідаючи й пропонуючи Гаррі теж сісти. - Міністерство засудило ельфиню-домовичку Гокі за випадкове додавання отрути у вечірнє какао господині.
- Не може бути! - сердито вигукнув Гаррі.
- Бачу, ми в цьому однієї думки, - додав Дамблдор. - Авжеж, є дуже багато схожого між цією смертю та загибеллю Редлів. В обох випадках вину взяв на себе хтось інший, хто добре пам’ятав причину смерті...
- Гокі зізналася?
- Вона пригадала, що замість цукру ненавмисне додала в хазяйчине какао, як згодом виявилося, смертельну й маловідому отруту, - пояснив Дамблдор. - 3 цього зробили висновок, що ельфиня не мала злого наміру, просто вона старенька й неуважна...
- Волдеморт видозмінив їй пам’ять, так само, як і Морфінові!
- Я теж дійшов такого висновку, - погодився Дамблдор. - І так само, як і в ситуації з Морфіном, у міністерстві були заздалегідь схильні звинувачувати Гокі...
- ...тому, що вона була ельфинею-домовичкою, - закінчив речення Гаррі. Він ще ніколи не відчував такої симпатії до заснованого Герміоною товариства захисту ельфів «С.С.Е.Ч.А».
- Саме так, - підтвердив Дамблдор. - Вона була старенька, і зізналася, що додала щось у напій, тому ніхто в міністерстві не мав бажання затягувати розслідування. Як і у випадку з Морфіном, коли я врешті напав на її сліди й зумів видобути з неї спогади, її життя вже добігало кінця... Її спогади, зрозуміло, нічого не доводять, крім того, що Волдеморт знав про існування тієї чашки й медальйона.
Коли Гокі вже засудили, Гепзібина родина виявила, що зникли два її найбільші скарби. Минув якийсь час,
