Сонячна магія - Андрій Левицький

— Туристи.

— Брешеш, — відгукнувся Головнокомандувач. Він стояв непорушно, лише носок правого чобота здригався в такт грамофонному маршу.

— І що це. Побий мене грім. За собака?

— Ви даремно витрачаєте на нас своє красномовство, ваша величність. Це просто цуцик… — заговорив Грюон гордовито, але Головнокомандувач перебив його:

— А, Блюмкін! Злигалися з ельфами? Бардо Тодол недавно запитував про вас. Ви знаєте, ми розширюємо Дорогу. Хочемо, щоб вона обплутала увесь світ. Тодол бажає прискорити збір магрилу.

— Дорога й так уже обплутала світ, — заперечив Блюмкін. — Вона зашморгом стягла його.

Головнокомандувач уперше дозволив собі короткий жест — підвів руку й клацнув пальцями.

— О! Чудовий проект. Прямий маршрут звідси до самого узбережжя. Добре. Бардо зараз на вершині Голки, вас доставлять до нього. Ельфа й хлопчиська — у шахту, працювати! — скомандував він гномам, і тут зовні ввімкнулася сирена — її пронизливе виття проникло в приміщення, заглушило шипіння старої пластинки та музику.

Виття лунало кілька секунд, а потім різко ввірвалося, ніби захлинулось. Почувся крик, гудіння пропелерів, далі пролунав вибух, будинок здригнувся й запала тиша.

— Що таке? — запитав Головнокомандувач. Відповіддю йому був тріск піноснігу — стіну за спиною гнома прорізала тріщина. Лівий кут кімнати з хрускотом зім’явся й зник у темно-червоній пащі.

Частина будинку обвалилася, причавила протововка. Знову пролунав вибух, за ним ще один, і Гебвін пригадав ящики з зображенням черепа та кісток, складені під брезентовим наметом.

— То він не загинув! — прокричав Геб.

Глухо завиваючи, тварина заходилася вовтузитись під уламками, щосили працюючи щелепами та розчищаючи собі шлях.

Першим зміркував що й до чого Грюон Блюмкін, за ним — Гаргантюа. Гном однією рукою підхопив з підлоги магопса, другою вчепився в лікоть Гебвіна та поволік їх до пролому в стіні з віконцем. Геб устиг лише схопити жезл.

Гагрантюа смикнув вождя і з голосним «Хо!» штовхнув у пролом.

Знову пролунали вибухи. Від кімнати залишилися одна стіна та підлога. Під перекинутим столом із прокльонами вовтузився Головнокомандувач.

Вони вискочили назовні. Половина щогл зникла, та ліхтарі, що залишилися, освітлювали засипане снігом крижане озеро й похилий бік великого снігохода з гостинно відкинутим люком. У хвостовій частині машини виднілися довгі лопасті пропелера.

Зусібіч лунали крики, постріли. Частина круглих будиночків розвалилася, в огорожі з металевої сітки зіяв широкий отвір. По станції металися постаті у фіолетових плащах.

Чорна тріщина зигзагами простяглася по озеру від того місця, де колись стояв брезентовий намет з ящиками.

Гагра підштовхнув вождя до люка снігохода, схопив за комір гнома, що пробігав повз них, притяг його до себе й прогарчав у обличчя:

— Агов, карло! Що трапилося?

Гном слабко пручався в руці ельфа.

— Говори! — гаркнув знову Гагра, й гном писнув:

— Чудовисько! Тит по ньому… з рушниці! Не вцілив… поцілив у склад. У склад!!! А там вибухівка для рудника…

— Ясно. Тварина повернулася за нами, — Гаргантюа відкинув гнома і з такою силою штовхнув Гебвіна, що той влетів у снігохід, швидко дрібочучи ногами, й упав на одне з крісел перед прозорим ковпаком кабіни.

Протововк майже виборсався з-під уламків будинку. Головнокомандувач стояв навколішки та щось кричав гномам, які метушилися навколо малих снігоходів, і розмахував зброєю із сімома стволами.

У сусіднє крісло впав Гагра, Блюмкін прослизнув уперед і схопився за кермо. Вождь сів на підлогу між кріслами — його білки скажено блискали, він мукав, жалібно ухкав крізь шарф. Геб простяг до нього руку й звільнив рот Мангула Гура.

— Шатан кир-дих глюп дирибим!

— Це стає одноманітним, — зауважив Каштелян. — Чого стоїте? Ану вперед!

Тріщина, що пробігла від того місця, де раніше стояв намет із динамітом, дедалі ширшала. Вона розсікла лід надвоє, залишила снігохід по один бік, а прототвар і руїни по інший.

— Давай! — шаленів Каштелян. — Тварюка наздоганяє!

Геб скосив погляд ліворуч. Протововк майже порівнявся зі снігоходом, тепер їх розділяла тільки смуга чорної води, яка дедалі ширшала.

— Чому він не стрибає? — прокричав Геб.

— Вода! — відгукнувся магопес. — Єдине, чого прототварі бояться. Для них вона, як для нас — вогонь. Може спалити. Не відволікайся, Геббі, тисни, тисни!

Скажений ритм погоні порушили слова Грюона Блюмкіна, який уважно дивився вперед.

— На жаль чи на щастя, але обставини такі, що в нас майже не лишилося можливостей для маневру, — як завжди неквапно заговорив він. — Ми не можемо звернути, а