Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг
- Про Ромільду Вейн, - ніжно промовив Рон, і все його обличчя засвітилося, наче осяяне сонячним промінням.
Вони майже хвилину дивилися один на одного. Нарешті Гаррі запитав:
- Це жарт, чи як? Ти ж пожартував.
- Мені здається... Гаррі, мені здається, що я в неї закохався, - здушеним голосом промимрив Рон.
- О’кей, - Гаррі підійшов до Рона, щоб краще бачити його осклілі очі й бліде обличчя, - о’кей... а тепер скажи це ще раз, але цілком серйозно.
- Я її кохаю, - ледь чутно повторив Рон. - Ти бачив її волосся? Чорне, блискуче й шовковисте... а очі? Її великі темні очі? А її...
- Дуже смішно, - урвав його Гаррі, - але жарт закінчився, чув? Досить.
Він повернувся до виходу, і тут хтось щосили заїхав йому в праве вухо. Похитуючись, Гаррі озирнувся. Рон з перекошеним від люті лицем приготувався вдарити його кулаком вдруге.
Гаррі машинально висмикнув з кишені чарівну паличку, й закляття так блискавично промайнуло в його свідомості, що він сам не встиг нічого збагнути:
- Левікорпус!
Рон заверещав, бо якась невидима сила потягла його за ногу вгору; він безпорадно завис догори ногами в повітрі, мантія звисала до самої підлоги.
- Навіщо ти мене вдарив? - закричав Гаррі.
- Гаррі, ти її образив! Сказав, що це жарт! - Рон помалу червонів, бо кров шугонула йому в голову.
- Це ж маразм! - вигукнув Гаррі. - Що на тебе найшло?
І в цю мить його погляд упав на відкриту коробку шоколадних цукерок, що лежала на Роновім ліжку. Пояснення вдарило його, мов троль довбнею.
- Де ти взяв ці шоколадні казанки?
- Це дарунок на день народження! - репетував Рон. Він поволі обертався в повітрі, намагаючись звільнитися. - Я тобі теж пропонував, хіба ти забув?
- Ти просто підняв їх з підлоги, так?
- Вони впали з мого ліжка, ясно? Пусти мене!
- Вони не падали з твого ліжка, дурило! Невже ти не зрозумів? Вони - мої, я їх виклав зі своєї валізи, коли шукав карту. Це ті шоколадні казанки, що їх мені дала перед Різдвом Ромільда Вейн, вони начинені любовним зіллям!
Але Рон з усього сказаного зрозумів, здається, одне-єдине слово.
- Ромільда? - перепитав він. - Ти сказав Ромільда? Гаррі... ти її знаєш? Можеш мене познайомити?
Гаррі дивився, як Рон теліпається в повітрі, як його обличчя аж світиться надією, і ледве стримувався, щоб не розреготатися. Гаррі відчував, що одна частина його тіла - ближча до пульсуючого від болю правого вуха - була б не проти відпустити Рона й посміятися, коли той після закінчення дії зілля розчовпає, що вчудив... але ж вони начебто друзі, думав Гаррі, і він сам заїхав би собі в друге вухо, якби дозволив Ронові привселюдно патякати про своє невмируще кохання до Ромільди Вейн.
- Добре, я вас познайомлю, - відповів Гаррі, швидко обмірковуючи ситуацію. - Зараз я тебе спущу на підлогу, о’кей?
Він щосили пожбурив Рона на підлогу (вухо йому боліло таки добряче), але Рон просто схопився на ноги й запосміхався від вуха до вуха.
- Вона буде в кабінеті Слизорога, - впевненим голосом сказав Гаррі, знову повертаючись до дверей.
- А чому вона там буде? - схвильовано запитав Рон.
- Бо він їй призначив додаткові уроки настійок, - на ходу щось вигадував Гаррі.
- Може, попросити, щоб він і мені дозволив ходити на додаткові уроки? - захопився Рон.
- Чудова думка, - погодився Гаррі.
Біля отвору за портретом чекала Лаванда. Такого ускладнення Гаррі не передбачав.
- Рончику-Бончику, ти запізнився! - закопилила вона губки. - Я тобі приготувала дарунок на день...
- Та відчепися, - грубо урвав її Рон, - Гаррі мене зараз познайомить з Ромільдою Вейн.
І не кажучи їй більше ні слова, вибрався з отвору за портретом. Гаррі спробував скорчити для Лаванди вибачливу гримасу, але їй, мабуть, здалося, що то насмішка, бо коли Гладка Пані закривала за ними отвір, Лаванда була смертельно ображена.
Гаррі трохи побоювався, що Слизоріг міг піти на сніданок, але той відчинив двері свого кабінету після першого ж стуку. На ньому був зелений оксамитовий халат і такий самий нічний ковпак; очі дивилися туманно й заспано.
- Гаррі, - пробелькотів він. - Такий ранній візит... я по суботах зазвичай довго сплю...
- Пане професоре, мені дуже прикро вас турбувати, - якомога тихіше пояснив Гаррі, а Рон тим часом ставав навшпиньки, щоб зазирнути повз Слизорога в кімнату, - але мій друг Рон помилково вжив любовне зілля. Чи не могли б ви його врятувати? Я міг би завести його до мадам Помфрі, але ж нам заборонено користуватися товарами з «Відьомських витівок Візлів»; крім того, знаєте... незручні запитання...
- Гаррі, думаю, ти й сам можеш приготувати йому ліки. Ти ж такий знавець настоянок! - здивувався Слизоріг.
- Е-е, - трохи розгубився Гаррі, бо Рон штурхав його в ребра ліктем, намагаючись прорватися до кімнати, - просто я ще не готував протиотрути від любовного зілля, пане професоре. Поки я все зроблю, Рон може натворити великих дурниць...
На щастя, саме тієї миті Рон простогнав:
- Гаррі, я її не бачу... він її десь ховає?
- Чи зілля було ще свіже? - Слизоріг тепер дивився на Рона з професійним інтересом. - Бо що довше воно зберігається, то більшої набирає сили.
- Та я бачу, - сопів Гаррі, ледве стримуючи Рона, що явно намірився збити Слизорога з ніг. - Пане професоре, це його день народження, - благально додав він.
- Ну, добре, заходьте вже, заходьте, - змилосердився Слизоріг. - Я маю тут у торбі все необхідне, це нескладне зілля...
Рон увірвався в задушливе й захаращене Слизорогове помешкання, перечепився через прикрашений китицями ослінчик для ніг, зберіг рівновагу лише тому, що схопив Гаррі за шию, й пробурмотів:
- Вона цього не побачила, ні?
- Вона ще не прийшла, - відповів Гаррі, дивлячись, як Слизоріг відкриває набір для настійок і додає по дрібці різних складників у маленьку кришталеву пляшечку.
- Це добре, - гарячково мовив Рон. - Як я виглядаю?
- Дуже привабливо, - м’яко сказав Слизоріг, подаючи Ронові скляночку прозорої рідини. - Випий трошки щоб угамувати нерви, знаєш, щоб мати гідний вигляд, коли вона прийде.
- Класно, - зрадів Рон і одним духом
