Казки народів світу - Автор невідомий - Народні казки

— Я дочка вождя, і мені не годиться благати чудовисько, що живе в річці. Але, мабуть, доведеться попрохати його, щоб ми всі могли разом повернутися додому.

Ставши лицем до води, вона почала просити чудовисько віддати вбрання. Але в цю мить з води виринула страшнюча голова, чорна й слизька. Широко роззявивши рота, та голова проковтнула Нтомбінде.

Подруги Нтомбінде закричали від жаху і щодуху побігли до свого села. Там вони розповіли вождю про все, що сталося з його донькою.

Зібрав вождь своїх воїнів і попросив їх піти до річки Ілуланже, вбити чудовисько і врятувати його доньку. Наготувавши списи та щити, воїни рушили в дорогу.

Дійшовши до річки Ілуланже, вони стали на березі і почали міркувати, як їм виманити чудовисько з води, щоб убити його. Але чудовисько почуло їхні голоси, і не встигли вони навіть підняти списи, як воно проковтнуло їх. А потім вилізло з річки, ламаючи все на своєму шляху і жахливо ревучи. Воно поїдало все, що траплялося на його дорозі. Собаки, кішки, худоба і люди зникали у величезній пащі.

Нарешті чудовисько підійшло до села, де біля хати бавилися двоє маленьких дівчаток. Дівчатка теж опинилися в пащі чудовиська. Але їхній батько, що полював неподалік, почув крики дітей і кинувся за чудовиськом, розмахуючи списом.

На цей час шлунок чудовиська був уже повний, воно вже не могло швидко йти, і мисливець швидко наздогнав його. Чудовисько роззявило пащу, аби проковтнути мисливця, але живіт у нього був такий повний, що воно більше не могло їсти, і це врятувало мисливцю життя.

Як блискавка кинувся він на чудовисько із списом у руці, і за мить потвора лежала мертва біля його ніг.

І що ж він побачив! Із мертвого чудовиська вийшли дві маленькі дівчинки, декілька чоловік, гурт худоби, кішки й собаки, воїни вождя і нарешті Нтомбінде.

Усі подякували мисливцю за порятунок і пішли додому.

Батько Нтомбінде був дуже радий, що донька повернулася.

— Зараз, коли ти вже побачила річку Ілуланже, — сказав він, — ти повинна вийти заміж.

— Добре, — сказала Нтомбінде. — Я вийду заміж, але дозвольте мені самій вибрати собі чоловіка.

Батько згодився з цим незвичайним бажанням, бо дуже хотів видати Нтомбінде заміж і погодився б на що завгодно.

— Я вийду заміж за Чоловіка-Змія, — сказала дівчина. — Я багато чула про нього і знайду його.

Люди, що стояли навкруги, були ошелешені. Всі вони чули про жахливого Чоловіка-Змія, що жив поблизу Чорної річки, далеко за горами.

Дівчина так наполягала, що батько нарешті згодився. Вона навіть умовила кількох своїх подруг піти з нею.

Йшли вони кілька тижнів, ночували в невеликих селах або на високих деревах у лісі, щоб їх не роздерли хижі звірі.

Нарешті вони прийшли до Чорної річки, і Нтомбінде одягла свою найкращу сукню.

Тоді вони вирушили до найближчого села, і Нтомбінде звернулася до селян:

— Добрий день. Ми шукаємо Чоловіка-Змія. Чи не скажете, де він живе. Я хочу вийти за нього заміж.

Селяни страшенно здивувались, почувши таке.

— Ти хочеш за нього заміж? — спитала якась дуже стара жінка. — Ти не боїшся стати жінкою Змія?

— Я завжди шукала пригод, а тепер ризикую більше, ніж будь-коли, — відповіла Нтомбінде. — Жоден простий чоловік мені не підійде: ось чому я хочу вийти заміж за Чоловіка-Змія.

Стара дуже зраділа і попросила Нтомбінде заночувати в її хатині, а решту дівчат запросили до інших хатин.

Коли вони лишилися самі, стара розповіла Нтомбінде, що Чоловік-Змій — це її син.

— Багато років тому його зачарували молодші брати, — сказала вона. — Вони заздрили йому, бо він мав успадкувати владу і багатство вождя. Він живе поблизу, але всі бояться його і не дозволяють йому заходити до села.

— Я не боюсь, — сказала Нтомбінде. — Як мені побачити його?

— Я не можу цього сказати, — відповіла стара. — Але лягай тут, у моїй хатині для гостей, а вранці ми щось вирішимо.

Нтомбінде зняла свою прекрасну одежу і лягла в кутку хатини на очеретяній циновці. Стара зайшла побажати їй на добраніч і принесла два горщики. В одному було м’ясо, а в другому пиво. Вона поставила їх на підлогу й сказала:

— Не їж цю їжу, донечко.

Відтак щільно зачинила двері й пішла.

Нтомбінде міцно спала всю ніч і прокинулася, добре відпочивши. Вона помітила, що горщики були порожні.

— Я нічого не їла, — сказала вона, коли стара увійшла в хатину подивитися на горщики.

— От і добре, — сказала та. *

Цілий день селяни розважали Нтомбінде і її подруг, а ввечері Нтомбінде запросили знову до хатини старої жінки.

Все було так, як і попередньої ночі. Два горщики, цього разу один із кашею, другий з пивом, були поставлені в хатині, а вранці обидва були порожні, хоч Нтомбінде не торкалася їх і не чула, щоб хто-небудь відчиняв двері і заходив до хати.

На третю ніч, коли Нтомбінде вже лежала на циновці, стара знову зайшла з двома горщиками — в одному була тушкована оленина, а в другому — пиво.

— Якщо почуєш, як хтось заходить до хатини, спитай, хто це, але не бійся.

Нтомбінде не могла заснути, тому що їй було цікаво, хто ж це пробирався крізь зачинені двері так тихо, їв усю їжу, випивав пиво і щезав без жодного звуку.

Почувши якийсь шелест коло горщиків з їжею, вона сіла й запитала:

— Хто це?

В хатині було дуже темно, але Нтомбінде відчула щось тепле і слизьке поруч.

— Хто ти і що тут робиш? — спитав чоловічий голос поруч неї.

— Мене звати Нтомбінде. Я прийшла, щоб вийти заміж за Чоловіка-Змія, — відповіла вона спокійно.

— Ти певна, що хочеш вийти заміж саме за нього? — спитав голос. — Помацай те, що лежить біля тебе, й скажи, чи хочеш ти мати такого чоловіка.

Нтомбінде вже здогадалася, хто зайшов до хатини, але вона простягла обидві руки і намацала тепле, довге, слизьке зміїне тіло.

— Так, я вирішила вийти заміж за Чоловіка-Змія. І ні за кого іншого, — сказала вона твердо.

І ту ж мить Нтомбінде відчула рукою, що слизьке тіло Змія стало більше схоже на ногу людини.

— Що трапилося? — вигукнула вона. — О, було б добре, якби тут був вогонь. Я так хочу побачити, хто це поруч зі мною.

Нараз спалахнуло світло, і вона побачила не Змія, а високого гарного юнака.

— Ти розігнала чари! — радісно скрикнув він. — Багато років у мене було тіло змія. Мої брати зачарували мене так, що я мусив лишатися змієм доти, доки яка-небудь дівчина не пообіцяє вийти за