Сандалії – скороходи - японська казка

Давно це було. Жила собі жінка з трьома синами. Чоловік її вмер, а тому не мала вона грошей, щоб рису купити.

«Нема ради, доведеться дітей позбутися»,– вирішила вона й повела їх у ліс.

– Дітоньки, почекайте мене тут, я куплю вам солодощів і повернуся,– сказала вона й пішла з лісу.

Настав уже вечір, а мати все не поверталася.

– Я хочу додому! – заплакав старший брат.

– І я хочу додому! – крізь сльози сказав середущий.

Тільки найменший не зронив і сльози.

– Плач не поможе! – мовив він.– Краще подумаймо, де б нам переночувати.

Він видряпався на дерево, дивиться – вдалині щось світиться.

– Он там чиясь оселя! – вигукнув хлопець.

Він зліз із дерева, взяв старшого і середущого за руки й повів темною дорогою.

Невдовзі хлопці побачили хатину, а в ній біля вогнища – бабусю.

– Бабусю, ми заблукали. Чи не пустите нас переночувати? – запитав найменший брат.

Бабуся злякано стрепенулася.

– Що ви! Тут живе чудовисько оні. Воно скоро повернеться, швидше тікайте!

Брати, почувши ці слова, зблідли й затремтіли. Та куди вони могли податися серед ночі?

– Бабусю, не виганяйте нас! Бо куди ж ми підемо в таку темінь? – ще раз попросив найменший брат.

– Не можна вам тут лишатися! Чудовисько вас поїсть! – тільки і встигла сказати бабуся, бо в цю мить знадвору долинув тупіт.

– Ой лишенько! Що мені з вами робити? Мерщій сюди!

Стара заховала дітей під підлогою, а ляду прикрила циновкою.

За хвилину в хижку зайшло чудовисько оні.

– Людським духом пахне! – сказало воно, потягши носом повітря.–

Бабо, що за люди в нашій хаті?

І чудовисько занишпорило по кутках.

Розгублена бабуся відповіла:

– Оце недавно приходили троє хлопців проситися на ніч, але злякались тебе і повтікали. Мабуть, це їхній дух тут лишився.

Чудовисько аж підскочило – так зраділо.

– Куди вони побігли? Я їх швидко спіймаю і поїм!

Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і вибігло з хати.

Воно мчало стрілою, але хлопців ніде не знаходило.

«Невже я випередило їх? Почекаю – може, незабаром підійдуть»,– вирішило чудовисько й сіло на узбіччі. Від швидкого бігу воно, певно, втомилося, бо відразу заснуло.

Тим часом бабуся випустила хлопців із сховку й сказала:

– Чудовисько взулося у сандалії-скороходи і, мабуть, зараз далеко звідси, тож тікайте куди очі дивляться.

Брати подякували бабусі, вискочили з хати й побігли навмання темною дорогою.

Раптом чують – щось гуркотить, наче грім.

Хлопці зупинилися.

Потім оговтались і підійшли до того місця, звідки чувся дивний звук., Дивляться – розкинувши лапи, на узбіччі спить чудовисько оні.

– Я боюся!.. Я боюся!.. – заплакали старший і середущий брати.

– Та цитьте, не плачте! Бо чудовисько прокинеться. Треба тихенько пройти повз нього,– порадив найменший брат і глянув на чудовисько. Воно міцно спало й не збиралося вставати.

Найменший брат помітив, що чудовисько взуте в сандалії-скороходи.

«Ці сандалії стануть нам у пригоді. Треба їх узяти і втекти»,– подумав менший брат і почав стягати сандалії з чудовиська.

Стягнув одну – чудовисько дригнуло лапою, повернулося на другий бік, пробелькотіло: «Ага, ага, йдуть миші на нічну роботу, ба-ба-ба...» – і знову захропло.

Хлопець узявся до другої сандалії. І цього разу чудовисько перевернулося на другий бік і промимрило: «Ага, ага, вже миші повертаються додому, ба-ба-ба...»

Менший брат схопив обидві сандалії і підійшов до братів, які все ще тремтіли від страху.

– Брате, взувай сандалії! – звелів він старшому, а тоді підсадив середущого йому на спину, сам виліз на самий верх і скомандував: – Сандалії-скороходи, несіть!

І сталося диво – троє хлопців полетіли мов куля.

Від шуму, який здійнявся, чудовисько пробудилося.

– Ой, мої сандалії вкрали! – закричало воно й кинулось наздоганяти втікачів. Та хіба могло воно змагатися із сандаліями-скороходами? Тож довелось йому махнути на все лапою і вернутися в хатину.

Бабуся, стурбована долею братів, запитала:

– Ну що, впіймав дітей?

– Та де там! Коли я спав, вони поцупили мої сандалії-скороходи,– скрушно відповіло чудовисько.

Бабусі відлягло від серця.

Три брати пролетіли на сандаліях-скороходах над лісом і повернулися додому.

Тим часом їхня мати карталася думкою: «Як там мої дітоньки? Що я наробила? Піду й приведу їх назад...»

Як же вона зраділа, коли її сини вернулися живі та здорові! Вона аж заплакала.

Кажуть, після того сини дружно працювали й були матері надійною опорою.