Казки народів світу - Автор невідомий - Народні казки

Царівна Будур підступилася ближче, відкинула покривало й побачила заросле бородою чоловіче обличчя. І тоді вона зрозуміла, що її чоловік Аладдін сказав правду, й вигукнула:

— Коханий мій! Через мене ти двічі наражався на смертельну небезпеку!

І вона обійняла Аладдіна й поцілувала його, і Аладдін мовив:

— То байдуже, моя люба! Спасибі долі, що вона позбавила нас підступів обох чаклунів!

Тут до них прийшов цар, і вони йому розповіли про все й показали тіло магрібинця, і цар наказав його спалити, як і першого чаклуна, а попіл розвіяти за вітром.

І Аладдін зі своєю дружиною царівною Бадр аль-Будур жили радісно й щасливо. Жили вони дуже довго, аж поки прийшла до них руйнівниця всіх насолод і розлучниця зібрань — смерть.

Африка

КОШЕНЯ І МИШКА

Гвінейська народна казка

Кошеня і мишка були великими друзями. Гралися вони завжди разом.

Якось, коли кошеня, награвшись, повернулося додому, його мама відчула приємний запах.

— Чим це від тебе пахне? — запитала кішка.

— О, мамо, то запах мишенятки. Я часто ходжу гратися з ним, бо ми товаришуємо, — відповіло кошеня.

— Відтепер, як підеш гратися з мишеням, клич його здалека, і голосно, аби я могла почути і заховатися десь поблизу, — сказала кішка з хижим і хитрим виглядом.

— Ти якось казала мені, мамо, що мишка добра на смак, а у нас вдома зараз нічого їсти. Я зроблю все, що ти сказала, і ми спіймаємо мишку, — запевнило кошеня.

Повернувшись додому, мишка теж мусила відповісти на запитання своєї мами.

— Що це за неприємний запах? — поцікавилась мама-миша.

— О, то запах одного кошеняти. Ми з ним товаришуємо і граємось разом, — відповіла мишка.

Ой, як налякалася і розсердилася мама-миша!

— Та ти хіба не знаєш, що це наш смертельний ворог?

— Ой, мамо, я не знала! — скрикнула мишка. — Я скажу тому кошеняті, що більше не буду з ним дружити і не піду з ним грати, як воно мене покличе.

Наступного ранку кошеня швиденько побігло до знайомого куточка і почало кликати мишку:

— Мишко, мишко, іди гратися зі мною!

Мишка не забарилася з відповіддю:

— Ой, кошеня, ти дуже помиляєшся! Як не мудруй, тобі мене не обдурити. Ти, мабуть, і не здогадуєшся, що я знаю про наказ твоєї мами. І моя мама теж дещо мені порадила! І з цієї миті нашій дружбі прийшов край.

ГАРНА ДРУЖИНА

Ефіопська народна казка

Жив на світі чоловік, який дуже любив хвалитися. Якось він похвалився, що може виміряти всю землю — від сходу й до заходу сонця — і полічити всі зірки на небі. Похвалився і навіть об заклад побився, що наступного ранку скаже всім, скільки зірок на небі і скільки ліктів має земля від сходу до заходу сонця.

Опісля він, звичайно, зрозумів, що набалакав зайвого. Звісно, він програє і втратить своє добро. Прийшов він додому смутний-невеселий. Дружина ставить на стіл їсти, а йому і не їсться, і не п’ється. Почала дружина допитуватися, що з ним таке.

— Я вскочив у халепу по самі вуха, — признався чоловік. — Побився об заклад, що завтра вранці скажу, на скільки ліктів тягнеться земля від сходу до заходу сонця і скільки зірок на небі. А якщо не скажу, у нас заберуть усе наше майно.

Дружина вислухала його та й каже:

— Не така це вже й халепа! Не бійся. Я навчу тебе, як викрутитися з неї. Завтра йди до тих людей і скажи, що, мовляв, від сходу і до заходу сонця стільки-то ліктів, а зірок на небі стільки, скільки зерен проса ось у цьому горщику. А хто не вірить — хай перевірить.

На другий день чоловік зробив так, як йому порадила дружина.

Усі дуже здивувалися з його кмітливості. Аж до самого царя докотилася слава про нього, і цар звелів привести його до себе.

Коли чоловік прийшов, цар повів із ним таку мову:

— Твоя відповідь дуже розумна. Не всяк зуміє так відповісти. Мабуть, хтось дуже мудрий навчив тебе. Хто це?

Хвалько відразу ж і признався:

— О мій царю! Дружина моя навчила мене. Вона в мене розумниця.

— Невже? — здивувався цар.

А хвалько радий, що випала нагода похвалитися, і провадить:

— Еге ж! І розумниця, і вродливиця!

Вислухав його цар та й каже:

— Якщо вона така розумна та ще й вродлива, то мусить бути дружиною царя, а не дурня, як оце ти. Іди приготуй вечерю і чекай мене. Я прийду і візьму її собі за дружину.

Повернувся чоловік додому аж чорний від горя. Не їсть, не п’є, а все думає.

Питає його дружина:

— Яка біда сталася з тобою? На тобі лиця не видно.

А чоловік у відповідь:

— Така біда, що гірше нікуди. Покликав мене цар і почав випитувати, хто навчив мене, як виграти суперечку. Я відповів, що ти навчила, і цар здивувався, що ти така розумна. Тоді я сказав, що ти не тільки розумна, а ще й вродлива. Аби знав, яка в мене дружина! А він і каже, що коли ти розумна та вродлива, то мусиш бути за дружину йому, а не мені. Отаке-то сталося!

Вислухала його дружина та й мовить:

— От бачиш, до чого довів тебе твій язик! Та що тепер балакати! Треба відвернути біду. Іди знову до царя і запроси його на вечерю.

Пішов чоловік запрошувати царя на вечерю, а дружина тим часом наставила на стіл усяких горщиків — і великих, і малих, і глибоких, і мілких. Але замість страв сипнула в кожен горщик по жменьці пилу і всі понакривала накривками. Поверх кожної накривки вона поклала клаптик тканини — куди шовк, куди парчу, куди грезет, куди оксамит, а куди просту бавовняну шматинку. Одні клаптики були візерунчасті, інші барвисті, ще інші — сіренькі й майже непомітні. Одні були новенькі, а інші напівзотлілі, що ледве купи трималися.

Прийшов цар зі своїми придворними. Посідали за стіл.

Відкрили один горщик — а там лише жменька пилу. Повідкривали всі інші — і там те саме.

Розгнівався цар і вигукнув:

— Що все це означає?

Жінка промовила:

— О великий царю! Не гнівайся! Я не мала наміру глузувати з тебе. Я просто хотіла натяками сказати тобі те, що думаю. Ось на столі