Казки народів світу - Автор невідомий - Народні казки
От одного разу скликав він усіх своїх підданих. А равлик, якого там не було з самого початку, прийшов із великим запізненням.
Розлютився цар звірів.
— Як ти смів спізнитися? — питає.— Де ти був?
— Та тут, царю, таке діло, — мнеться равлик, — вийшов я з дому завчасно. Але дорога довга, а в мене лише одна нога. От я й спізнився. До того ж я злякався холоду й дощу. Тож і вернувся додому, взяв на плечі свою хатину і поніс з собою. Та гілки, якими вона вкрита, весь час падали мені на очі, я погано бачив дорогу і йшов дуже повільно.
Слон уважно вислухав равликову розповідь про всі ті поневіряння, а тоді весело розреготався. А нареготавшись, сказав:
— Гарна твоя мова, равлику. Відсьогодні ти матимеш очі на рухліших ріжках. І зможеш більше не боятися, що їх повиколюють гілки.
А як покарання за сьогоднішнє спізнення завжди носитимеш свою хатку на спині.
Із того дня равлик має очі на рухливих ріжках і живе в хатці, яку завжди носить на спині.
ЧОМУ КІТ УМИВАЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ОБІДУ
Заїрська народна казка
Зловив якось кіт необережного горобця та й збирається його з’їсти. А горобець і каже:
— Вихований кіт ніколи не обідатиме невмиваний.
— Твоя правда, — погодився кіт.
Кинув він горобця і почав умиватися.
А горобець тим часом утік, сів на високій гілці та й глузує з дурного кота.
Обурився кіт:
— Наступного разу, — каже, — я спочатку пообідаю, а вже потім вмиватимусь!
От із того часу коти вмиваються завжди після обіду.
ЧОМУ В БАБОК ТОНЕНЬКИЙ СТАН
Заїрська народна казка
Колись у сиву давнину люди прокидалися вранці з першим криком півня. Але півень кукурікав тільки тоді, як квакала жаба.
Та ось сталася дивна пригода. Одна жінка товкла маніок у ступі. Бабку, яка жила близенько по сусідству, розлютив той шум. Кинулася вона на жінку і вжалила її.
Від несподіваного болю впустила жінка товкач. Упав товкач на великий глечик, повнісінький води. Розлилася вода по землі і попала в нору, де спав полоз. Кинувся він тікати і впав у рів, просто на жабу, яка там сиділа. З переляку жаба квакнула. Півень, почувши її, закукурікав. Попрокидалися люди. Бачать — ще темна ніч надворі. Пішли вони скаржитися царю. Усі звертають вину на півня. Тоді кличе цар півня до себе. А півень виправдовується.
— Я, — каже, — закукурікав тільки тоді, як почув жабине квакання!
Кличе тоді цар жабу, а та теж захищається:
— Я заквакала, бо мені на спину впав змій і налякав мене!
Привели полоза. Розказує він свою пригоду:
— Мене розбудила вода з перекинутого глечика!
Нарешті знайшли й жінку, чий глечик перекинувся. Розповіла вона, як її вжалила бабка.
От кличе цар до себе бабку, а та не знає, як пояснити свій вчинок. Кинули бабку до в’язниці. Почала вона літати з кінця в кінець. Посадили її тоді на ланцюг. Хоче бабка літати, та ланцюг не дає. Коли випустили бабку із в’язниці, стан її, стягнутий ланцюгом, став тоненький-тоненький.
От із тих часів у всіх бабок такий тонесенький стан.
ЧОМУ ПІВНІ СПІВАЮТЬ ТАК РАНО
Заїрська народна казка
Одного ранку півень, сидячи на гілці над річкою, почав голосно кукурікати і розбудив крокодила, який іще спав на дні.
Посварилися крокодил із півнем і подалися до суду. Крокодил так галасував, так лютував, що судді вирішили справу на його користь.
Другого ранку півень вже не співав, і сонце не зійшло.
Запала темна, аж чорна ніч.
Вождь селища пішов до півня й спитав, чому той не співає. Півень розказав йому про те, що сталося. Тоді вождь скасував рішення суду і наказав йому кукурікати, як завжди, удосвіта.
Півень знову почав удосвіта кукурікати, і люди радісно вітали сонце.
Півень щодня кукурікає для того, щоб сходило сонце.
НТОМБІНДЕ — ШУКАЧКА ПРИГОД
Зулуська народна казка
Жила колись донька вождя племені зулусів, яка дуже відрізнялася від інших дівчат свого селища. Вона страшенно раділа, коли з нею траплялися якісь пригоди, і що небезпечніші були ті пригоди, то більше вони їй подобалися.
Звали цю дівчинку Нтомбінде. Вона все намагалася переконати свого батька, щоб він дозволив їй піти до таємничої річки Ілуланже.
— Я так багато чула про неї,— казала вона, — що не зможу вийти заміж і жити спокійно, поки не побачу її. Ти знаєш, що я можу за себе постояти в небезпеці. Будь ласка, відпустіть мене, тату, я піду туди разом із подругами.
Нарешті батько поступився й відпустив її до річки Ілуланже, за умови, що вона вийде заміж, як тільки повернеться. Потім, подумав вождь, у неї буде стільки роботи вдома, що вона не матиме часу на мандрівки та пошуки пригод.
Співаючи пісень та танцюючи, пішла Нтомбінде разом із подругами до річки Ілуланже. Йшли вони лісами й горами, питаючи людей, як пройти до річки Ілуланже.
Нарешті вони побачили річку, яка в’юнилася внизу по долині. Швидко збігли вниз із гори й зупинилися, дивлячись на бистрину.
— Ця річка така сама, як і та, що пропливає коло нашого села, — сказала Нтомбінде. — Я скупаюся в ній, бо мені жарко і я дуже втомилася від такої довгої подорожі.
Інші дівчата теж вирішили скупатися. Вони зняли свої шкіряні спідниці, мідні браслети і поклали на березі. І всі кинулися у воду.
— Не розумію, чому про Ілуланже всі говорять з жахом! — вигукнула Нтомбінде. — Це звичайнісінька річка, і я шкодую, що змарнувала час на цю подорож. Я могла б так само плавати і в нашій річці.
Накупавшись, дівчата вийшли на берег і почали шукати свою одежу.
— Де вона? — кричали вони. — Може, мавпи злізли з дерев і забрали нашу одежу й прикраси? Як же ми підемо додому без одежі?
Вони шукали всюди, але нічого не знайшли. Нарешті Нтомбінде сказала:
— Може, наші родичі казали правду, що небезпечно йти до річки Ілуланже? Чудовисько, яке живе під водою, мабуть, забрало нашу одежу.
— Що ж нам робити? — забідкалися дівчата, оточивши Нтомбінде. — Ти привела нас сюди, то й віддай нам нашу одежу.
— Ви можете самі забрати її,— відповіла безстрашна Нтомбінде. — Усі знають, що річкові чудовиська повертають те, що вони вкрали, коли їх ввічливо попросити про це.
Одна по одній дівчата підходили до води і промовляли:
— О, чудовисько, поверни мою одежу, бо батьки битимуть мене, коли я повернуся додому.
Із води вилітала одежа та прикраси кожної дівчини, яка просила чудовисько. Без одежі залишилася лише Нтомбінде. Вона
