Янові скарби - Роджер Пілкінгтон

Крамниці на якийсь час забуто — не до них. Усі четверо, повернувшись на катер, лягли на палубі й почали сушити голови над тим таємничим записом. Вони дряпали щось на клаптиках паперу, випробовуючи всі відомі їм способи розшифровки кодів, але так нічого й не розгадали.

— Я здаюся, — заявив Пітер. — Мабуть, це під силу тільки спеціалістові.

— Віднесімо в поліцію, — запропонувала Керол.

Майкл жахнувся.

— І пропав тоді весь інтерес! — вигукнув він. — Подумайте лишень, як тато зрадіє, якщо ми… ми розгадаємо код самі. Таж ми морочилися якихось дві години, не більше.

— Я все ще не певен, що це взагалі код, — мовив Пітер. — А якщо й код, то зашифровані можуть бути не слова, а посилання на карту чи щось подібне. Я бачу, що нам самим не розібратися. По-моєму, Керол має слушність: віднесімо в поліцію. Шкоди від того не буде.

— Не треба, Пітере, — благала Джіл. — Я згодна з Майклом. Це буде чудово, якщо ми самі розгадаємо запис. А потім, якщо хочеш, ми все розповімо в поліції.

— Що ж, хай буде так, — поступився Пітер. — Але я особисто складаю зброю — мушу це одверто визнати.

Раптом Майкл, який все ще метикував над своїм папірцем, переможно закричав:

— «С» і «Н»! «С» і «Н»! Старий і Новий, Старий і Новий!

— Що за «старий і новий»?

— Старий і Новий завіт, звісно! — вигукнув Майкл. — Хутчій, у кого є Біблія?

— У мене, — відповіла Керол. — В каюті. Тільки не голландською мовою.

— Яке це має значення? Біблія однакова на всіх мовах. І словник нам зовсім не потрібен.

— Звичайно, ні! — підхопила Джіл. — Керол, швидше неси сюди свою Біблію!

Коли Керол повернулася на палубу, вони мало не вирвали Біблію у неї з рук — так нетерпеливився кожен узяти її сам.

— Прошу обережніше з нею, — попросила Керол, не випускаючи книгу з рук. — Так що ж ви хочете в ній знайти?

Ніхто з них не знав, і всі розсміялися, коли зрозуміли це.

— Спробуємо розшифрувати першу цифру. — запропонувала Джіл, глянувши на свій клаптик паперу. — «С» вісімнадцять. Старий завіт, розділ перший, вірш восьмий. Спробуємо в такий спосіб.

Керол перегорнула кілька сторінок до початку Книги буття.

— «І назвав бог твердь «Небо», — прочитала вона. — і був вечір, і був ранок — день другий».

— Щось мало допомагає, — зауважив Пітер.

— Тоді спробуємо розділ вісімнадцятий, — вперто наполягала Джіл.

— Заждіть! — Це знову Майкл.

— Ну?

— Гляньте, за кожною літерою «С» і «Н» далі йдуть три числа: С18. — 28. — 15. Може, це вірш, розділ і…

— …і книга! — Керол мало не крикнула від радості.

— Авжеж! Тільки, мабуть, в зворотному порядку, — підхопила Джіл. — Книга, розділ, вірш.

— Отже: Старий завіт, книга вісімнадцята, — підказав Пітер.

— Швидше, Керол, — підганяв Майкл, — Шукай книгу вісімнадцяту.

Всі чекали, ледве стримуючи нетерпіння, а Керол гортала сторінки: Книга буття, Вихід, Левит, Числа…

— Ну, швидше, швидше! — гарячкував Майкл.

— Тільки не пропусти котрусь з маленьких книг, — застеріг Пітер.

— А як же бути з книгами Самуїла і царями? — спитала Керол. — Самуїл перший і Самуїл другий — одна книга чи дві?

— Спробуємо взяти їх, як дві, — запропонував Майкл. — А якщо так не вийде — як одну.

— Тоді це Книга Йова, — заявила Керол нарешті. — Який розділ?

— Двадцять восьмий, — відповів Пітер.

— Вірш п'ятнадцятий, — додав Майкл. — Ну-бо швидше, швидше!

Керол перебігла очима сторінку.

— «Щирого золота дати за неї не можна, і не важиться срібло ціною за неї».

— Уррра! — Майкл аж затанцював від збудження, а Джіл заплескала в долоні.

— Спокійно! — втихомирив їх Пітер. — Таких висловів у Старому завіті хоч греблю гати!

— Гаразд, — сказала Джіл. — Тоді спробуємо наступний ряд чисел.

— Це легко, — погодився Майкл. — «С2.» має бути Вихід. Шукай-но, Керол. Розділ п'ятнадцятий, вірш п'ятий.

Керол швидко гортала назад сторінки.

— «Безодні їх позакривали, зійшли до глибин, як той камінь!» — прочитала вона.

Запала напружена тиша.

— Мені здається, — нарешті порушила її Керол, — що він загубив скарби в морі. Казав же ваш татко, що й таке могло статися.

— Так-то так, — мовив Майкл. — Тільки чого ж він примо не сказав про це? Навіщо тоді вся ця таємничість?

— Може, йому соромно було, — висловила гадку Джіл.

— Послухайте, — втрутився в розмову Пітер. — Це ж іще не всі вірші. Поки що не відомо, чи ми на правильному шляху. Я пропоную спуститися в каюту, сяк-так поснідати, і в той час як їстимемо, переглянемо далі Біблію за записом і випишемо вірші. Тоді ми зможемо дійти якогось висновку.

— Слушна думка, — погодилися всі.

Поки Керол і Джіл розставляли на таці тарілки і відкривали коробку з консервованим м'ясом, Пітер нарізав хліба, а Майкл приніс кілька подушок. Незабаром усі повсідалися і приготувалися знову взятися за розшифровку.

— Я читатиму вголос запис, — запропонував Майкл. — Керол шукатиме потрібні сторінки, а Джіл записуватиме відповіді.

— А я слухатиму, — зауважив Пітер. — Це мене цілком влаштовує.

І закипіла робота, хоча побіжно діти не забували підкріплятися — їли так, що аж за вухами лящало. За десять хвилин усі посилання на Старий і Новий Завіт було знайдено. Деякі з них виразно на щось натякали, але одне чи два збивали з пантелику. А два записи — КтКр та Кр3 — здавалося, зовсім не вкладаються у їхню схему розшифровки.

— Мабуть, вони