Янові скарби - Роджер Пілкінгтон
— Еге.
— Може, він просто прокинувся?
— Але ж рибальського начиння теж немає.
І справді, вудка, поплавки, стільчик і бляшанка з черв'яками теж зникли.
— Он глянь! — показала рукою Джіл.
Трохи далі від берега, в чагарнику, Керол помітила постать чоловіка з вудкою на плечі. Він то показувався з-за кущів, то знову зникав у заростях, певне, кудись поспішаючи.
Дівчатка якийсь час мовчки дивилися одна на одну.
— Чисте безглуздя — вигадувати різні дурниці, — нарешті мовила Керол. — Я певна, що він спав. — Але в голосі її не відчувалося певності.
— Ну, тепер уже нічого не вдієш, — сумно сказала Джіл. — Якщо він справді підслухав нашу розмову, тоді… О, навіщо нам було базікати про це!
Керол взяла її за руки.
— Це я винна, — сказала вона просто.
— Ні, не ти.
— Я. Але яка користь від того, що ми оце стоїмо тут і картаємо себе. Краще відразу розповісти все хлопцям,
— Пітеру й Майклові?
— Звичайно. — Керол швидко попрямувала стежкою, а потім навіть побігла. Джіл теж побігла за нею.
— Але що вони подумають? — запротестувала. вона.
— Хай думають що завгодно, але іншого виходу немає. У нас є ще час, щоб щось зробити.
— Що саме?
— Не знаю, — переводячи дух, відповіла Керол. — Але щось таки треба робити. Та вчотирьох ми напевне щось придумаємо.
— Побачимо, — сказала Джіл. — Але прошу тебе, поки що нічого не розказуй.
Вони бігли всю дорогу, і коли показалися з-за повороту річки, Пітер замахав їм рукою з палуби.
— Ми шукали по всьому місту, — пояснив він, як тільки дівчатка вибралися на палубу «Норця». — Питали і в книгарні, і в крамниці старих речей, але все марно. Зрештою нам відкопали якісь Апокрифи в бібліотеці.
— І ви розшифрували КтКр? — нетерпляче спитала Джіл.
— Ні. Це невеличка книжка, і ми по-всякому пробували, але виходить якась дурниця. Я пересвідчився, що цей запис не має ніякого відношення до Апокрифів.
— Жаль, — зауважила Керол. — Отже, ми й справді ніскілечки не просунулися вперед.
— Боюся, що ні. Коли ми не розшифруємо його до повернення татка з Америки, то, я думаю, він доручить цю справу комусь із своїх спеціалістів. А мені все-таки хочеться, щоб ми самі це зробили.
— Мені теж, — підтримала його Керол.
Пітер підвівся.
— Ви переодягайтесь, а я піду пошукаю Майкла. Вік десь поплив на ялику проти течії, повернув біля водяного млина. А потім питимемо чай. Я вже поставив чайник.
Він стрибнув на берег, а дівчатка спустилися в каюту.
— Я вважаю, нам треба негайно розповісти їм, — почала знову Керол, витираючись рушником.
— Не треба, прошу тебе! — благала Джіл. — Ми можемо ще раз спробувати розгадати той запис, і якщо розшифруємо, тоді все-все розкажемо поліції.
— Гм… а якщо не зможемо розплутати ту загадку?
— Ну… е-е… тоді все одно розкажемо.
Керол замислилась.
— Певне, ти маєш слушність, — погодилась вона. — В усякому разі, спробуємо ще раз.
І всі четверо, сидячи за чаєм на палубі, заходилися ще раз розгадувати таємницю. Але як не билися, їм так і не вдалося додуматися, що означає КтКр та Кр3, а уривки про диявола та про Філіппа все ще здавалися безглуздими.
— Я хочу ще раз переглянути Біблію, — сказав Майкл. — Може, ми пропустили щось. Переберуся через річку, зайду в церкву і прогляну книгу від початку до кінця. Може, там ще щось написано.
— Слушна думка, — підтримав його Пітер. — Ось візьми папір та олівець і рушай, а ми тим часом помиємо посуд.
Майкл скочив у ялик, одштовхнувся від катера і швидко повеслував на той бік річки. Всі бачили, як він побіг алеєю повз притулок для старих і зник. Діти зібрали всі чашки та блюдця, вилили воду з чайника в річку і спустилися вниз. Тільки-но закінчили витирати і ставити в буфет чайний посуд, як почувся глухий удар — то ялик підплив до катера.
— Швидко впорався, — зауважив Пітер. — Мабуть, щось знайшов. Ходімо подивимось.
Вони вмить зійшли на палубу.
— Біблія зникла, — вирвалося у Майкла, тільки-но він перехопився через борт катера.
— Зникла? Не може бути! — вигукнув Пітер.
— Зникла, Пітере! Нема її там. Я все оглянув.
Джіл і Керол злякано перезирнулися.
— Може, сторож забрав її? — спитав Пітер.
Але Майкл похитав головою.
— Ні, він не брав, я питався його. Коли я помітив, що книги нема на полиці, то кинувся шукати сторожа — він ще витирав пил за органом. Я спитав його, де Янова Біблія. А він відповів: «Як де? У шафі, звісно». Я сказав, що її там немає. Тоді він пішов зі мною і сам пересвідчився, що книжка щезла. Ми переглянули всі полиці. До того ж між книгами, де вона стояла, зяяло порожнє місце.
Пітера ця звістка приголомшила.
— Нічого не розумію. Вона має бути там. — Пітере! — Це Джіл заговорила, і голос її трішечки тремтів. — Пітере, трапилася неприємність… я хочу тобі розповісти.
І вона мужньо розповіла про все, що сталося з ними: як вони розмовляли з Керол, як помітили невідомого, що нібито спав на краю кручі, і як він одразу зник, щойно вони пішли.
— Чесно кажучи, — обурився Майкл, коли Джіл скінчила розповідати, — обидві ви дурепи. Хіба не знаєте, що, про це не можна базікати? Просто горе, з дівчатами: нічого не вміють тримати в таємниці.
— Це моя вина, — сказала Керол. — Я перша повела мову про скарби.
— А мені думається, що Джіл перша, — мовив Майкл. — Вона завжди робить такі дурниці.
— Ніяких дурниць я не
