Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер

— Так, я тебе уважно слухаю.

— Бачиш, я зовсім не хотів, щоб мій батько повернувся й зруйнував те, що я вибудував протягом останніх двох років.

Михаїл кивнув головою. Такі речі він чудово розумів.

— Тож він мав померти, а я повинен був побачити це на власні очі, щоб не лишалося жодних сумнівів. Але я зовсім не проти поділитися дещицею з вами.

Михаїл затамував віддих.

— Поділитися? Дещицею?

— Гроші ваші. Всі п’ять мільйонів.

— І за що ти нам їх даєш?

— Ви отримуєте гроші, а я безпечно повертаюсь додому. Справедливо?

— Здається, так.

— Дуже добре. А тепер подивись на другий берег фіорду.

Михаїл подивився. Над вершиною засніженої гори палала освітлювальна ракета.

— Бачиш ракету? До неї прив’язано валізу. Ракета згасне за десять хвилин. На вашому місці я б поквапився. А то будете довго шукати свої мільйони, якщо взагалі їх знайдете.

Михаїл навіть не став натискати кнопку відбою. Він просто випустив телефон із пальців і побіг.

— Гроші! — крикнув він Камарові. — Отам! Де ракета!

Камар кинувся слідом за товаришем, одночасно викрикуючи в рацію накази. Треба було встигнути добігти до грошей, поки не згасне ракета. Ірландець? Та хай собі тоне! Не до нього, коли тобі світить аж п’ять мільйонів доларів.

Корч побачив, що в Артеміса-старшого влучили, і тієї ж миті махнув рукою капітанові Куць:

— Уперед!

Увімкнувши крила, Холлі спікірувала з вершини гори. Звісно, своїми діями вони порушували всі легіонські правила й приписи, але Рада, переконавшись у невинності О’Гира, хотіла загладити свою провину й тому надала йому необмежені повноваження. Наполягла Рада лише на двох умовах: по-перше, постійно підтримувати зв’язок із групою, а по-друге, оснастити кожного її члена дистанційним вибуховим пристроєм. Якщо хтось із них потрапить у полон чи отримає несумісну з життям травму, пристрій вибухне, перетворивши свого носія і всю наявну при ньому чарівну техніку на порох.

Холлі спостерігала за перебігом подій через забороло шолома. Вона бачила, як заряд, що влучив Артемісові-старшому в плече, відкинув того на гладкого російського бандита. Побачила й кров, що бризнула з «рани». Кров була ще тепла — спалахнула яскравим струменем на тепловізорі. Ельфиня визнала: виглядало все досить переконливо. Можливо, Артемісів план таки спрацює? І їм пощастить пошити російських бандитів у дурні? Зрештою, люди бачать те, що хотіли б бачити.

А потім скоїлося жахливе — таке, що могло перекреслити всі їхні зусилля.

— Він упав у воду! — крикнула ельфиня в мікрофон шолома й перемкнула крила на максимальну швидкість. — Він ще живий, але протримається недовго, якщо ми його не витягнемо!

Холлі безшелесно мчала понад мерехтливими льодами, притиснувши руки до тіла й витягшись у струнку. Летіла вона так швидко, що людське око навряд чи встежило б за нею. Швидше подумали б, що то велика чайка, яка шугає понад морем. Субмарина мовби росла, стрімко насуваючись на неї.

А російські мафіозі саме покидали борт «Союзу», поспішаючи, спотикаючись на щаблях трапа. І на березі панувала та сама шамотня. Враз заворушилися кучугури, затріщали перемерзлі кущі — бійці мафії вискакували зі своїх укриттів і бігли до тієї гори. Мабуть, командувач уже запалив ракету.

Ці багноїди жадібно, по долару, збиратимуть на схилах свої п’ять мільйонів — аби через сімдесят дві години втратити їх. Згідно з розрахунками О’Гира, саме стільки часу потрібно буде, щоб гроші дійшли до боса. Ох і не сподобається ж головному мафіозі, коли банкноти розчиняться просто у нього в руках!

Надійно захищена від радіації комбінезоном і шоломом, Холлі ковзнула понад корпусом підводного човна. В останній момент вона пурхнула трохи вгору. Тепер від північного берега її затуляла командна рубка. Холлі знизила швидкість й зависла над ополонкою, в якій потонув Артеміс Фаул-старший. Голос командувача щось туркотів їй на вухо, але капітан Куць не відповідала. Часу на розмови не залишилося — треба було негайно виконати завдання.

Чарівний Народ не любить холоду. Просто ненавидить його. Дехто з них має таку відразу до низьких температур, що навіть не їсть морозива. Ох, як же не хотілося ельфині пірнати в ту крижану та ще й радіоактивну воду! Був би у неї вибір, вона б і пальця туди не вмочила. Але хіба вона мала вибір?

— Д’Арвіт! — лайнулася Холлі — й пірнула.

Мікронитки комбінезону трохи притупили відчуття холоду, але дуже швидко він візьме своє. Ельфиня знала, що за якихось кілька секунд її реакції сповільняться, а потім — шок.

Унизу побачила силует чоловіка. Блідий, мов привид, Фаул-старший повільно опускався в морські глибини. Холлі намацала ручки управління. Якщо дати завелику швидкість, можна проскочити повз нього. А дати замалу — можна й не дотягтися до того, кого треба врятувати. За такої низької температури ельфиня мала тільки одну спробу.

Холлі дала точно вираховане число обертів. Двигун задзижчав і занурив її на десять сажнів. Ідеальний розрахунок. Вона схопила Фаула-старшого за ремінь і швидко прищебнула до свого «місячного пояса». Він так і повис, зовсім не ворушився. Йому негайно потрібна була добряча порція чарів, і що швидше, то краще.

Холлі глянула вгору. Ополонку вже затягував тонкий поки що льодок. А раптом ще щось піде не так? Командувач щось кричав просто в Холліне вухо, але капітан Куць його не чула. Вона вся зосередилась на виконанні єдино важливого нині завдання: вирватися з ополонки, опинитися на сухій землі.

Кристали льоду затягували ополонку, мов павутина. Океан, здавалося, нізащо не хотів випускати Холлі й Фаула-старшого зі своїх крижаних обіймів.

«Ні,