Сестри-вампірки 3 - Надя Фендріх
– А що, як ні? – запанікувала Сільванія.
Міхай взяв її за руку.
– Ми озброєні, Сільваніє. Франц у безпеці. Я цілком контролюю ситуацію.
– Контролюєш? Та що ти кажеш! – вперла руки в боки Ельвіра. – Якось несхоже!
Міхай гнівно глянув на дружину.
– Що ти таке кажеш, Ельвіро?!
– Татусю, мамусю! – розплакалася Сільванія, і Дака пригорнула до себе сестру.
Ельвіра тим часом розійшлася не на жарт.
– Францу майже рік! Виходить, весь цей час ти приховував від мене правду!
– Так якби я розказав усе раніше, ти б тоді всю воду виварила і з себе, і з мене, і з дівчат. Ось подивися, як ти наразі реагуєш! Я просто хотів уберегти тебе.
– Досить заговорювати мені зуби! Уберегти мене він хотів… Ха! Я доросла людина і твоєї опіки не потребую! Ти… Ти просто…
Франц виглянув із кошика і, побачивши, що всі навколо несамовито волають, розплакався. Але ніхто не звернув уваги на плач. Батьки щосили волали одне на одного. Сільванія тремтіла всім тілом, Дака плакала.
– Мамусю, татку, прошу, припиніть, – благала Сільванія. Вона пильно подивилася на батьків і одразу відчула, як якась загадкова сила шалено виривається з неї назовні. З очей посипалися іскри, щось затріщало, але це був не вогняний погляд, а дещо інше. П-ф-ф-ф! Міхай і Ельвіра пустили очі під лоба і раптом почали усміхатися, наче нічого й не було.
Сільванія спантеличено спостерігала за батьками. Невже вона знову щось накоїла? Замість того, щоб сваритися, Міхай і Ельвіра взялися за руки і, сміючись, пустилися в танок. Але танцювали вони не танго і не вальс, як це бувало зазвичай, а водили справжнісіньку тополю.
Вдосталь натанцювавшись, батьки зупинилися, поглянули одне на одного і, надриваючись від реготу, почали гримасувати. Ельвіра показала Міхаю язика, а той прикинувся, ніби схопить її за ніс. Потому вони почали вдавати з себе слонів: тупотіти і прикладати руки до лиця, ніби це хоботи.
– Fumps! – вигукнула Дака.
– Що це було? – здивовано запитала Сільванія.
Дака підійшла до батьків і заплескала в долоні просто перед очима у Ельвіри. Але та й оком не змигнула. Тоді Дака замахала у батьків перед носами кулаком, але й це не справило на них ніякого враження. Міхай обійняв Ельвіру, і та охоче пригорнулася до нього. Батьки безтурботно реготали і воркували, геть забувши про страшну сварку, що зчинилася між ними лише хвилину тому. Франц перестав плакати і знову засвітився від щастя.
А ось Дака помітно спохмурніла.
– Ти їх загіпнотизувала! – з докором сказала вона сестрі.
– Я? – вжахнулася Сільванія.
– Так, ти. Негайно поверни все назад! – звеліла Дака.
– Але як? – схопилася за голову Сільванія. – Я ж навіть не знаю, як це сталося!
Батьки-пустунчики
Неспокійно було цього вечора і в сусідському будинку.
Поки Дака і Сільванія намагалися вгамувати здурілих батьків, Урсула стояла у ванній кімнаті, схилившись над унітазом. Самопочуття у неї зараз було напрочуд кепське.
За її спиною стовбичив Дірк ван Комбаст.
– Я негайно відвезу тебе до лікарні! – заявив він.
Урсула похитала головою. Нудота підступила до горла.
– Пусте, Дірку, я ж просто вагітна.
– Але ти вагітна вже чотирнадцять місяців, і тебе досі нудить! Це ж ненормально! – наполягав на своєму Дірк.
Урсула обернулася і подивилася йому в очі. Час нарешті зізнатися Дірку в усьому. Так, вона вампір, ну то й що? Це ж пусте! Кохання і неможливе уможливлює!
– Так буває, – хрипко промовила Урсула. – Просто я… у мене особлива вагітність.
Урсула глибоко зітхнула.
– Знаєш, коханий, я… Я не така, як усі…
Тут Урсула затнулася. Хіба може вона розповісти Дірку всю правду про себе, коли він дивиться на неї з такою ніжністю і турботою? І до того ж… її знову знудило.
– О, кохана! – злякано вигукнув Дірк. Він спробував обійняти Урсулу, але та ухилилась. Засмучений гер ван Комбаст позадкував – і перечепився.
– А-а-а! – закричав Дірк ван Комбаст, безпорадно розмахуючи руками. Падаючи, він схопився за штору і плюхнувся разом із нею у ванну, ненароком зачепивши в цей час кран. З крана ринув потік холодної води, обдавши Дірка ван Комбаста з ніг до голови.
– О-о-ой! – заволав бідолаха.
Урсула закрутила кран.
– Ти не забився? – занепокоїлася вона.
Дірк скочив на ноги і щосили затрусив головою.
– Не хвилюйся, люба, у мене все під контролем! – мужньо збрехав він.
Урсула полегшено зітхнула й усміхнулася. У двері подзвонили.
– Я відчиню! – поспішив Дірк.
Він провів рукою по наскрізь мокрій сорочці і, гордо здійнявши голову, підійшов до вхідних дверей.
Подивившись у вічко, Дірк оцінив рівень небезпеки – нульовий. За дверима стояла Дака Цепеш – дівчинка з сусіднього будинку.
Дірк ван Комбаст не відразу порозумівся із сімейкою Цепешів. Спершу вони здавалися йому вкрай підозрілими суб’єктами. А вже після того як Дірк став знаходити дохлих щурів зі слідами гострих іклів і бачити величезні чорні тіні, що кружляли вночі над будинком Цепешів, він твердо вирішив: його сусіди – вампіри.
На користь цієї гіпотези свідчив і той факт, що Дака і Сільванія Цепеш не терпіли часник і святу воду. Але однієї ночі мало не сталося страшне. Вампіри схопили Даку, Сільванію та їхню найкращу подругу Гелену просто в Біндбурзькому зоопарку, і хто знає, чим би все закінчилося, якби не Дірк ван Комбаст і його геніальний винахід – часникостріл. Відважному мисливцеві за вампірами вдалося назавжди вигнати з Біндбурґа мерзенних кровопивців. Відтоді він вважав Цепешів цілком нормальною родиною.
І все ж Дірк ван Комбаст був переконаний, що сусіди приховують якусь страшну таємницю… А може, річ у тому, що вони занадто вже химерно одягаються і мають вигляд значно блідіший і похмуріший від інших мешканців вулиці Ліндевег? Та ще й цей Міхай Цепеш. Моріжок перед будинком не стриже, машину по суботах не миє – хіба це не викликає підозри?
Гер ван Комбаст відчинив двері. Побачивши сусіда, Дака здивовано зморщила чоло: «Та цьому ван Комбасту достоту клепки в голові бракує! Хто ж одягнений ходить у душ?» Але Дака не мала часу вдаватися до роздумів.
– Урсула вдома? Мені край треба з нею поговорити! – схвильовано вигукнула дівчинка.
Гер ван Комбаст заперечливо похитав головою.
– Вибач, але Урсула зараз погано почувається. Не варто її турбувати.
– Але я… – пробелькотіла Дака.
Гер ван Комбаст склав на мокрих грудях руки.
– Та справа-то пуста, – несміливо продовжувала Дака.
– Справді? І що ж у вас знову сталося? – суворо запитав мисливець за вампірами, пильно заглядаючи Даці в очі.
– Ну… – промимрила Дака.
Дірк ван Комбаст звів брову, всім своїм виглядом показуючи, що хотів би якомога швидше закінчити розмову з непроханою гостею.
– Ну що ж, допомогти я тобі, судячи з усього, нічим не можу. До побачення!
З цими словами Дірк зачинив двері у Даки перед носом, і тій нічого не залишалося, як повернутися до підвалу, де її з нетерпінням чекала Сільванія з Францом на руках. Міхай і Ельвіра тим часом вирішили пограти в жаб і, по черзі кумкаючи, стрибали навприсядки по всьому будинку.
