Казки народів світу - Автор невідомий - Народні казки

— Що це за ноги! — заволав Ледар. — Дайте мені ще хоч трохи поспати! Пожалійте мене!

Але чарівні руки й ноги не знали ніякого жалю: вони з самого рання заходилися працювати. Ледар зрозумів, що лягти йому більше не вдасться, та все ж таки не розплющував очей. Одначе руки рубали дрова, і здійнявся такий грюкіт, що про сон годі було й думати. Довелося розплющити очі. Він уже добре знав: поки всі дрова не будуть порубані, йому звідси не вибратись, — тож став дивитися, як спритно діють ці запозичені руки, — жоден удар не приходився мимо.

Ледар подумав, що тепер він, напевне, найспритніший і наймоторніший у селі робітник, і аж самому стало смішно.

«Раз у мене такі добрі ноги й руки, — міркував увечері Ледар Ба, — подамся-но я куди-небудь на чужу сторону. Зароблю грошей, скуштую найвишуканіших страв, які тільки є на світі. Через три роки, коли чаклун прийде по руки й ноги, в мене буде багато срібла, та й поживу я до того часу собі на радість. Що ж мені ще потрібно?»

Наступного дня Ледар Ба покинув рідне село, пообіцявши матері, що через три роки вернеться багатієм. Він подався у сусіднє село. Там побачив, що понад десяток чоловік рубають дерева. Біля них уже громадилася величезна купа стовбурів. Ледар підійшов ближче.

— Гей, шановна артіле! — гукнув він до чоловіків. — На цю роботу вистачило б і одного робітника.

— Бач який жартівник! — засміялися дроворуби. — Тут роботи на десять днів для всієї артілі! А ти один за скільки часу впорався б?

— Я не жартую, — відповів Ледар Ба. — Працюватиму я зовсім недовго і кожне поліно — байдуже, товсте чи тонке — розколюватиму з першого удару. Хоч очі мені зав’яжіть — однаково не промахнусь.

Дроворуби покидали свої сокири й загаласували:

— Що ж, ми вже втомилися! Ти, либонь, прийшов нас розважити! Давай-но зав’яжемо тобі очі!

Один літній селянин зняв з голови хустку і хотів зав’язати Ба очі, але той зупинив його:

— Стривайте, а що я матиму, коли перерубаю все, як обіцяв?

Дроворуби полізли по гаманці, повитягали гроші, насипали цілу купу.

— Ось твоя плата, — сказали вони.

Ледар Ба вмить згріб гроші і зсипав їх до себе в кишеню.

— Ну гляди ж, — пригрозили дроворуби, — якщо збрехав, то ми так намнем тобі боки, що й своїх не впізнаєш!

Дроворуби зав’язали Ледареві очі й сіли покурити. Та недовго вони курили. Хвалькуватий прибулець працював так, що вони пороззявляли з подиву роти. Він ураз розколював поліно, навіть товсте-товстелезне.

Не минуло й півгодини, як він порубав усі дрова.

— Ну що? — гордо спитав Ледар Ба і зняв з очей пов’язку. — Тепер ви переконалися, що в мене руки й ноги чарівні?

Дроворуби щільно обступили Ба і заходилися один поперед одного його розхвалювати:

— Що й казати, сила в тебе неймовірна

До того ж із зав’язаними очима все чисто бачиш! Недаремно взяв гроші наперед! Спасибі, що позбавив нас добрих десяти днів важкої праці!..

Дроворуби стали запрошувати Ледаря Ба погостювати в них.

Вже наступного ранку чутка про його дивовижну силу та спритність облетіла все село. Староста того села славився богатством і скупістю. На подвір’ї в нього стояло кілька сараїв, де лежало міцнюще залізне дерево. Отож староста звернувся до Ледаря Ба:

— Якщо ти порубаєш усі мої дрова за один день, я заплачу тобі десять золотих. Та якщо не встигнеш упоратися, нічого не одержиш. Якщо згоден, ходімо до мене.

Ледар Ба закинув на плече сокиру й пішов слідом за старостою. За ними потяглося мало не все село — всім цікаво було подивитись, як працюватиме прибулець.

— Умова в нас така, — сказав староста селянам. — Наймит повинен перерубати всі дрова за один день, і тоді господар платить йому десять золотих. А хто свою обіцянку не виконає, той платитиме штраф.

Скупий староста був певен, що Ледар Ба, хоч би як спритно працював, не нарубає таку купу дров, — і наперед радів, що матиме чимало нарубаних дров і не витратиться ні на гріш. Та коли він побачив, як легко встромляється сокира Ба у величезні стовбури й розколює їх з одного удару, — перелякався. А завваживши, як легко рухається Ба, змахуючи сокирою над головою, мовби це тонесенька тростинка, — злякався ще дужче.

Сонце тільки почало хилитися до заходу, а геть усі стовбури були порозколювані й порубані.

Селяни обступили Ледаря Ба й дивилися на нього, як на чародія, голосно висловлюючи свій захват.

Скупому старості довелося винести десять золотих і розплатитися з дивним дроворубом.

«Можна було б якось схитрувати, щоб не дати грошей, але не з цим, — скрушно подумав староста. — Цей з усією моєю сім’єю розправиться — йому це так легко, як пуголовка розчавити».

Староста примусив себе всміхнутися й похвалив Ледаря Ба:

— Ну й моцак із тебе! В цілому світі, мабуть, нема нікого дужчого.

І почав Ледар Ба ходити по селах. У повінь він тягав на линві човни проти течії. Якось він переніс величезну кам’яну брилу — її не могли навіть зворухнути сотні чоловік із важелями. Носив стовбури дерев, підняти які було не під силу й слонові. Одне слово, виконував будь-яку роботу і з допомогою своїх чарівних рук та ніг заробив купу грошей. Щодня Ледар Ба по саму зав’язку наїдався дорогими й рідкісними стравами.

Одного разу він тяг колоду — таку важелезну, що її навряд чи могли б нести двадцять чоловік. Побачив це старий корзинник та й каже:

— Сила в тебе є, ніде правди діти, але ти можеш виконувати лише важку грубу роботу. А спробуй-но взятися за якесь діло, що вимагає майстерності — отут і руки опустиш…

Щаслива нагода побитися об заклад сама йшла Ледареві Ба в руки. Чи ж міг він її пропустити?

— В плетінні корзин теж ніхто зі мною не зрівняється! — заявив він.

Дід страшенно розсердився на зухвальця і, хоч був дуже бідний, побився об заклад на цілий срібняк — усі свої гроші.

Ледар Ба звернувся до людей, що зібралися навколо них:

— Якщо виявиться, що я плету корзини повільніше й гірше, ніж цей дід, то я плачу сто золотих. Підключайтеся до закладу! Якщо виграєте, то поділите виграш поміж себе, а як програєте, я заберу все!

Юрба загула, завирувала, кожен ставив скільки міг, і незабаром зібралася чимала купа грошей.

Ледар Ба усівся плести корзину, сплів її й виграв заклад. Відтоді він часто забивався об заклад і завжди вигравав.

Нарешті Ба добрався до стольного міста.