Казки народів світу - Автор невідомий - Народні казки
Аж тут до них неквапом наблизився Ледар Ба.
— Оце так! — вигукнув він. — Отакий гурт не може стягти човна? Я б і однією рукою впорався!
Почувши таку зухвалу мову, король скипів гнівом і наказав своїм охоронцям притягти до нього хвалька.
Ледар Ба став перед очі короля, мовби так і треба.
— Б’юсь об заклад, що стягну човна!
— Якщо так, то тягни, — відповів король, — а не стягнеш човна з мілини, я відрубаю тобі голову і викину її в річку.
— Хлопець, видно, з глузду з’їхав, — говорили поміж себе охоронці,— з королем жарти погані. Буде йому непереливки.
Як же здивувалися король, придворні та охоронці, коли незнайомий парубійко лиш раз торсонув човна однією рукою — і човен вийшов на глибоку воду й рушив уперед!
Король звелів покликати до себе Ба.
— Звідки ти родом, доблесний муже? — спитав король. — Я хочу залишити тебе при дворі. Дарую тобі високу посаду — будеш командувати усім моїм військом.
Король щедро винагородив Ледаря Ба грошима і призначив на пост головного воєначальника.
Молодші воєначальники були невдоволені цим призначенням. Вони вважали, що Ба не заслуговує на таку відзнаку. Проте всі тримали язика на припоні, тому що неабияк боялися нового головнокомандувача. Ні в кого не було жодного сумніву, що якби дійшло до сутички, то Ледар Ба помахом меча розрубав би супостата разом із конем навпіл.
«Ще цілий рік я буду користуватися чарівними руками й ногами, — міркував тим часом Ледар Ба. — Що ж, походжу у великих начальниках. За цей рік настараю силу-силенну грошей і потім буду розкошувати, не працюючи».
Пробув Ледар Ба на високій посаді майже рік і розбагатів. Він підлабузнювався до недостойних осіб, плазував перед ними, а ті віддячували йому щедрими підношеннями. Чутки про це досягли вух короля. Король розлютився. Але він дорожив Ледарем Ба, тому промовчав.
Наближався час розрахунку з чаклуном. Спершу Ледар Ба тривожно зітхав і шкодував, що погодився на такий короткий строк. Та потім сказав собі, що грошей і добра йому вистачить, заспокоївся і більше нічим не турбувався.
Напередодні зустрічі з чаклуном Ледар Ба попросив у короля дозволу поїхати в рідне село. Король дозволив. Ба одвіз у село всі свої гроші, а потім вирядив охоронців назад у стольне місто:
— Скажіть королю, що я повернуся трохи згодом, а ви мені тут не потрібні.
Мати дуже зраділа, коли побачила, що син її повернувся додому багатим.
— У мене важливі справи, — заявив Ледар Ба, — мені треба побути два-три дні в кімнаті самому. А потім я звелю збудувати для тебе хороший будинок.
Він ліг і став чекати чаклуна. Свої старі руки й ноги він вийняв зі скрині й поклав біля себе.
Чаклун з’явився, коли сонячне проміння пробилося крізь шпаринку в дверях.
Ледар Ба підвівся йому назустріч. Чаклун широко всміхнувся, закивав головою і сказав:
— Ну що ж, повертай мені руки й ноги назад! А я забираю тепер твої на три роки!
З цими словами він зник, мовби розтанув у повітрі. Ледар Ба відчув, як руки й ноги в нього відпали, підстрибнули високо вгору і теж зникли.
Ледар зачекав трохи, але старі руки й ноги до нього не приростали. Перевернувся він на бік, дивиться, а від них і сліду не лишилося!.. Від жаху Ледар знепритомнів. Коли він прийшов до тями, то відчув, що лежить на ліжку, а рук та ніг як не було, так і немає. Спробував підвестися, але марно: без рук і без ніг на що йому було зіпертися? Лишилась у нього сама голова й тулуб. Відтепер він не міг ні сісти, ні встати.
Ледар Ба заридав і заходився кликати матір. Стривожена жінка вбігла до кімнати й мало не вмерла від жаху, коли побачила, що в сина її немає ні рук, ні ніг.
— Це все витівки злого духа! — у відчаї вигукнув Ледар.
Нікуди було дітися — розповів він матері все як було.
— Та нічого, — сказав він під кінець, — мені доведеться чекати всього лише три роки. Грошей у мене багато, тож нема чим турбуватися! Тільки ти зберігай таємницю. Кажи всім, що я зайнятий і не хочу нікого бачити.
Відтоді Ледар Ба не виходив із хати. По селу пішов поголос, що Ба став великою людиною, запишався і всіма гордує. Односельці перестали навідуватись до нього.
Оскільки Ледар Ба сам не міг нікуди ходити, то всі справи порала мати. Вона щедро витрачала гроші. Купила розкішний будинок, найняла слуг.
Аж тут надійшов королівський лист-указ: король вимагав, щоб Ледар Ба повернувся до його двору й виступив в похід проти ворога, який перейшов кордон. Прийняв Ледар Ба королівського посла і сказав:
— Прошу доповісти його величності, що мене заворожив чаклун і я більше не можу йому служити.
Посол довго дивився на Ледеря Ба, вражений до краю, а потім поквапився назад.
Ледве посол поїхав, як усе, про що розповів йому Ба, стало відомо селянам.
Одні казали, що багатство Ледаря Ба — награбоване, а духи за це покарали його, позбавили рук і ніг. Другі подейкували, що він занедужав на якусь невідому хворобу, тому й повернувся в рідне село. Ніхто нічого не знав до пуття, та всі твердили: Ледар Ба заслужив покару.
Минув місяць, і королівський посол приїхав удруге. Він привіз наказ відібрати в ледаря Ба все майно. Король дійшов висновку, що Ледар обдурив його з допомогою чорної магії, за весь час служби він нічим не виправдав високої королівської довіри, отже, багатство його — незаслужене…
Королівські воїни винесли Ба з його розкішних покоїв, занесли назад у стару, напіврозвалену халупу й жбурнули на його старе, сточене шашелем ліжко. Ледар мружив очі й думав, що це, мабуть, ввижається йому уві сні. Як йому хотілося, щоб уся ця історія з чарівними руками й ногами, з неправедно нажитим багатством теж була поганим сном! Однак його руки й ноги до нього не поверталися. Це було не уві сні, а насправжки…
Ледар став кликати матір. Вона не відгукувалася. Ледар страх як перелякався, його облило холодним потом.
Він і далі кликав матір, та марно.
Зрештою в дверях з’явився якийсь чоловік і грубо крикнув:
