Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер

— Приготуйся до бою, рядовий Пустомоле! Можливо, то — ворог.

Холлі увімкнула канал зв’язку з поліційним штабом. О’Гир, технічний чудодій, що працював на Корпус, безперечно, мав би стежити за даними, які надходили від офіцерів, котрі сиділи в засідках.

— О’Гире, ти стежиш?

— Авжеж, Холлі, — відгукнувся кентавр. — Якраз виводжу твій сигнал на головний екран.

— І що ти думаєш про ті сірі тіні? Сіре — і рухається? Зроду не бачила нічого подібного.

— І я не бачив.

Запала коротка мовчанка, яку порушувало тільки клацання клавіатури.

— Можливі два пояснення, — нарешті озвався знову О’Гир. — Перше: це може бути збій в роботі апаратури. Скажімо, проникли фантомні образи з якоїсь іншої системи. Як радіоперешкоди.

— А друге?

— Друге пояснення настільки безглузде, що й озвучувати його не хочеться.

— Та зроби вже ласку, О’Гире, озвуч. Особисто для мене.

— Ну, хоч би як смішно це звучало… Хтось якось зумів перехитрувати мою систему.

Холлі зблідла. Коли вже сам О Тир припускає таку можливість, значить, його припущення майже напевне правильне. Вона вимкнула зв’язок із кентавром і знов викликала рядового Пустомола.

— Куре! Негайно забирайся звідтіля! Вшивайся! Швидко!

Але спрайт куди більше думав про те, як би справити краще враження на гарненького капітана, тож не відразу оцінив серйозність свого становища.

— Та заспокойся, Холлі. Я ж спрайт, а спрайта нікому не підстрелити!

І саме цієї миті пітьму тунелю розірвав постріл. У Пустомоловому крилі утворилася дірка завбільшки як кулак.

Холлі швидко засунула «Нейтрино-2000» в кобуру й знову зв’язалася зі штабом.

— Код чотирнадцять, повторюю, код чотирнадцять, — швидко заговорила вона в мікрофон свого шолома. — Корпус зазнає втрат. Корпус зазнає втрат. Ми опинилися під обстрілом. Шахта Е37. Негайно висилайте медиків-чудодіїв і підкріплення!

Холлі відчинила люк і по тросу ковзнула в тунель. Сховавшись за статуєю Фронда, першого ельфійського короля, вона оцінила обстановку. Кур лежав на купі сміття по той бік вулиці. Кепські справи. Падаючи, Кур ударився головою об зубчасті рештки низької стіни, і тепер на його шоломі збоку видніла препогана прим’ятина. Зв’язок, звісно ж, не працював.

Необхідно було дістатися до нього якомога швидше, а то Курові Пустомолу капець. Цілющі здатності спрайтів вельми обмежені. Своїми чарами вони можуть хіба що видалити бородавку, але великі, серйозні рани їм не до снаги.

— Перемикаю тебе на командувача, — мовив їй у вухо голос О’Гира. — Залишайся на зв’язку.

Радіохвилі донесли до неї рипучий голос командувача Корча. Його тон свідчив: командувач аж ніяк не в найліпшому настрої. Воно й не дивно.

— Капітане Куць! Наказую утримувати зайняту позицію до прибуття підкріплення.

— Не згодна, командувачу. Кур поранений. Я повинна надати йому допомогу.

— Холлі, капітан Келп прибуває з хвилини на хвилину. Утримуй позицію. Повторюю: утримуй позицію.

Холлі за своїм заборолом аж зубами заскреготала з досади. І так її кар’єра в Корпусі повисла на волосині, а тут іще й це. Аби врятувати рядового Кура Пустомола, їй треба порушити прямий наказ командувача.

Корч мовби відчув її вагання.

— Холлі, вислухай мене. Не знаю, чим там по вас гатять, але та штука легко пробила Пустомолові крило. Від неї захисний костюм тебе не порятує. Тож сиди на місці й дожидай капітана Келпа.

Капітан Келп… Чи не найфанатичніший офіцер у Корпусі, уславився тим, що вибрав собі ім’я Клопіт на випускній церемонії. Та хоч би хто, Клопіт Келп чи який інший офіцер, поспішав їй на допомогу, а тут не можна було втрачати ні секунди.

— Даруйте, пане командувачу, але я не можу чекати. У рядового Пустомола пробите крило. Ви ж знаєте, що це означає.

Пробите крило у спрайта — це зовсім не те, що у птаха. Крила у спрайтів є їхнім найбільшим органом, по них проходять сім головних артерій. Така завбільшки рана, як у Кура Пустомола, могла порвати не менше трьох артерій.

Командувач Корч зітхнув. У навушниках його зітхання прозвучало вибухом радіоперешкод.

— Гаразд, Холлі. Але пригинайся якнайнижче. Я хотів би, щоб ми сьогодні обійшлися без жертв.

Холлі вихопила з кобури свого «Нейтрино-2000» й установила третій режим стрільби. Вона аж ніяк не збиралась підставлятися ворожим снайперам. Якщо припустити, що стріляють гобліни з тріади Б’ва Кел, то влучання з «Нейтрино-2000» в такому режимі вимкне їх щонайменше на вісім годин.

Уся згрупувавшись, Холлі стрілою вилетіла з-за статуї. І наступної ж миті град пострілів осипав постамент, вибиваючи з нього кам’яні уламки.

Холлі бігла до пораненого товариша, а над її головою мов надзвукові бджоли дзижчали. Взагалі в подібній ситуації не рекомендується зрушувати потерпілого з місця, але на них падала така злива вогню, що вибору не залишалося. Холлі схопила рядового Пустомола за погони й миттю затягла за наскрізь проржавілий шатл.

Кур, хоч і довго пролежав на тій купі сміття, свідомості ще не втратив.

— Ти прийшла по мене, капітане, — кволо усміхнувся рядовий. — Я знав, що ти прийдеш.

— Звісно, я прийшла, Куре, — тихо відповіла Холлі, намагаючись говорити бадьоро. — Ми своїх ніколи не кидаємо в біді.

— Я знав: ти не встоїш переді мною! — видихнув він. — Я знав це…

Очі його заплющились. Рана була серйозна. Може бути, навіть дуже серйозна.

Холлі зосередилася на рані. «Заживай!» — подумки звеліла вона, і чари завирували в її тілі, зашпигали скрізь мільйоном шпильочок та голочок, поплинули по руках, досягли пальців. Вона поклала свої долоні на скалічене Пустомолове крило, пальцями ближче до рани. Блакитні іскри, поколюючи, посипалися з її пучок — і до