Артеміс Фаул. Місія в Арктику - Йон Колфер

Троє гоблінських племен, що називалися Б’ва Кел, захопили ринок контрабанди й з кожним вдалим набігом на поверхню дедалі дужче нахабніли. Ходили навіть чутки, буцімто гобліни, аби не платити данини продажним митникам, склепали собі власного вантажного шатла.

І найбільша біда тут була та, що гобліни ж тупі, як сибірський валянок. Рано чи пізно котрийсь із них забуде прикритись захисним екраном, і гоблінські фото так і посиплються з супутників на наземні агенції новин, а звідти — по газетах та телепрограмах… І тоді не встигне Чарівний Народ оком моргнути, як багноїди (так підземні мешканці називають людей) відкриють для себе Нижні Рівні, цю останню вільну від багноїдів зону планети. А що потім? Людська природа відомо яка. Багноїди швидко підкорять собі Чарівний Народ і почнуть його нещадно експлуатувати, по-хижацьки видобуваючи корисні копалини й забруднюючи при цьому підземний світ…

Гоблінів треба було будь-що зупинити. Ось чому бідолахи-поліціянти, хто потрапив до чорних списків Відділу внутрішніх справ, мусили місяцями гибіти в засідках. Ось чому й Холлі стирчала нині в капсулі недалеко біля кам’яного входу до пневматичного підйомника, яким практично ніхто ніколи не користувався.

Шахта Е37 виходила на поверхню в самісінькому центрі Парижа. Столиця Франції вважалась зоною підвищеного ризику й була позначена червоним прапорцем, тому візи сюди видавалися вкрай рідко — тільки співробітникам Корпусу, й то лише для ділових відряджень. Цивільні особи не користувалися цією шахтою вже протягом кількох десятиріч, і все одно спостереження здійснювалося в режимі «двадцять чотири години сім днів на тиждень», тобто біля підйомника постійно чергувало двоє офіцерів, змінюючись через кожні вісім годин. І такий режим був тут цілком виправданий.

А ще ж, як на те, до Холлі припрягли не кого іншого, а саме Кура Пустомола. Як і більшість спрайтів, летючих родичів ельфів, зеленошкірий Кур щиро вірив, що він — просто дар Божий для слабшої статі, й тому не так виконував безпосередні свої службові обов’язки, як намагався справити враження на Холлі.

— Ти сьогодні чудово виглядаєш, капітане, — так почав улещати ельфиню молодий Кур Пустомол. — Змінила зачіску, чи що?

Холлі підрегулювала фокус екрана капсули, дивуючись при цьому: хіба це зачіска — золотаво-каштанове коротеньке волосся?

— Зосередься, рядовий! Ми щосекунди можемо опинитися в самісінькій гущі бою.

— Навряд чи, капітане. В цій місцині тихо, як у могилі. От люблю я такі завдання! Все легко й просто. Мов святкова прогулянка.

Холлі ще раз окинула поглядом порожній тунель. Кур Пустомол мав слушність. Колись тут було квітуче передмістя, а тепер, після того як шахту закрили для цивільних, запанувала моторошна пустка. Хіба що вряди-годи забреде сюди в пошуках харчу який-небудь троль. А коли вже тролі почали займати цю територію, то так і знай: тут уже нікого не лишилося.

— Уявляєш, капітане, тут тільки ти і я, більше нікогісінько! А вечір ще тільки починається…

— Припини, Пустомоле. Зосередься на роботі. Чи звання рядового занадто вже високе для тебе?

— Так, Холлі, вибач. Себто: прошу пробачення, пані капітан!

Ох, ці ще спрайти! Всі вони на один копил роблені. Думають, як відростили собі пару крилець, то вже й невідпорні стали, і всі дівчата їхні!

Холлі замислено прикусила губу. На ці засідки пішло вже ого скільки золота платників податків. Начальство давно мало б зняти спостереження, але ж воно нізащо на це не піде. Завдання сидіти в засідці — ідеальний привід, щоб запхнути неугодних офіцерів чимдалі від ока громадськості.

Попри все це, Холлі була сповнена рішучості виконувати й цю роботу якнайкраще. Ні, вона нізащо не дасть Відділу внутрішніх справ зайвих козирів проти себе — тільки не вона!

Холлі вивела на плазмовий екран програму щоденної перевірки капсули. Зеленим заблимали датчики пневматичних затискачів. Газу більш ніж досить. Вистачить, щоб капсула провисіла тут протягом іще чотирьох довгих, нудних тижнів.

А тепер, згідно з приписами, належить здійснити обліт довколишньої місцевості для виявлення можливих джерел тепла.

— Куре, треба зробити обліт місцевості. Для термосканування.

Пустомол задоволено посміхнувся. О, спрайти люблять політати!

— Слухаюсь, капітане! — мовив він, чіпляючи термосканер собі на груди.

Холлі відчинила люк, Пустомол стрибнув туди й швидко розчинився в тінях. Сканер на його грудях прочісував місцевість під ним теплочутливими променями. Холлі запустила на комп’ютері програму термосканування. Екран заповнили невиразні відтінки сірого. Прилад був спроможний виявити будь-яку живу істоту, хоч би вона ховалася й за товстою кам’яною стіною. Але ж там не було геть нічого підозрілого: кілька жаб-лихословів і троль, що, показуючи екрану свій волохатий огузок, плентав геть від шахти, не рахувалися.

— Гей, капітане! — затріскотів у навушниках Пустомолів голос. Може, мені облетіти її ще раз, щоб оглянути все ближче?

Портативні термосканери мали одну ваду — промені різко слабшали з відстанню.

— Гаразд, Куре. Зроби, про всяк випадок, ще одне коло. Але будь обачний.

— Не турбуйся, Холлі. Я знаю: Кур потрібен тобі ціленький, в одній особі. Будь певна, я не розсиплюсь на декількох Курів!

Холлі вже набрала в груди повітря, аби приструнчити зухвальця, але слова застрягли в горлі. На екрані… щось рухалось!

— Куре, ти бачиш це?

— Підтверджую, капітане. Я це бачу, але не доберу, що воно таке.

Холлі збільшила відповідну ділянку екрана. Там, на другому рівні, рухались якісь дві істоти. Постаті були забарвлені в сіре!

— Куре, залишайся на місці. Продовжуй сканування.

Забарвлені в сіре? Але ж як може рухатися сіре? Сіра барва означає, що воно мертве, не живе. Сіре не виділяє тепла, воно холодне, як могила. І все ж таки…