Провалля і маятник (Збірник) - Едгар Аллан По

— Безумовно; а коли закінчили перевіряти у такий спосіб меблі, то зайнялися власне будинком. Ми поділили його на квадрати й пронумерували їх, щоб не пропустити жодного. Потім старанно досліджували кожний квадратний дюйм по всьому маєтку, а також стіни двох будинків, що прилягають до нього, — знову ж таки за допомогою збільшувального скла.

— Двох сусідніх будинків! — вигукнув я. — Та ви, певно, добряче попрацювали.

— Це так. Але запропонована нагорода цього варта.

— А ви оглянули подвір’я маєтку?

— Подвір’я вимощене цеглою, і оглянути його було не так уже й складно. Ми обстежили мох між цеглинами і переконалися, що він ніде не пошкоджений.

— Ви ж, звісно, шукали і в паперах Д***, і серед книг у бібліотеці?

— Певна річ. Ми зазирнули в усі пакунки та згортки, перегорнули кожну книжку: ми б не задовольнилися простим струшуванням, як це роблять деякі наші поліцейські. Ретельно виміряли товщину кожної палітурки, яку обстежили за допомогою того ж таки збільшувального скла. І якби вони мали хоч якісь нещодавні пошкодження, ми б одразу це виявили. П’ять-шість томів, тільки-но отримані від палітурника, акуратно перевірено голками.

— А чи оглянули ви підлогу під килимами?

— Аякже! Зняли кожний килим і обстежили паркет за допомогою збільшувального скла.

— І шпалери на стінах?

— Так.

— У підвалах шукали?

— Звичайно.

— У такому разі, — сказав я, — ваше припущення неправильне, і лист захований не в маєтку, як ви вважали.

— Боюся, ви маєте рацію, — відповів префект. — Отже, Дюпене, що ви мені порадите?

— Ще раз як слід обшукати маєток.

— У цьому немає потреби! — відповів Г***. — Я цілком переконаний, що лист перебуває в іншому місці. Це так само очевидно, як те, що я дихаю.

— Проте я не можу дати вам кращої поради, — сказав Дюпен. — Вам, без сумніву, дали дуже точний опис листа?

— Так-так!

І, діставши записника, префект прочитав нам найдокладніший опис зниклого документа в розгорнутому вигляді, а надто ззовні. Невдовзі по цьому гість розпрощався з нами й пішов. Він був геть засмучений — і, правду кажучи, я ще ніколи не бачив цього поважного чоловіка у такому стані.

Приблизно за місяць він знову завітав до нас і заскочив Дюпена й мене майже за тим самим заняттям, що й минулого разу. Перфект узяв люльку, сів у крісло й завів розмову про якісь дрібниці. Нарешті я не втримався:

— Але мосьє Г***, що нового з приводу викраденого листа? Ви, певно, переконалися, що перехитрувати міністра вам не вдасться?

— О так, хай йому грець! Я послухався поради Дюпена і зробив повторний обшук, але, як я і припускав, усі наші зусилля виявилися марними.

— Ви казали, що винагорода варта зусиль. Наскільки ж вона велика? — запитав Дюпен.

— Надзвичайно велика… це дуже щедра винагорода, проте мені не хотілося б називати точну суму. Втім, дещо я все ж можу сказати: той, хто допоміг би мені дістати лист, отримав би від мене особисто чек на п’ятдесят тисяч франків. Справа в тому, що з кожним днем його цінність зростає, і нещодавно винагорода зросла вдвічі. Однак, навіть якби вона збільшилась утричі, я б не зміг зробити більше, ніж уже зробив.

— Невже? — зауважив Дюпен, потягуючи люльку, — а мені здається, Г***, що ви доклали зусиль… менше, ніж могли б. І вам варто було б… на мій погляд… зробити ще дещо, га?…

— Проте що? Яким чином?

— Ну… пах-пах-пах… ви могли б… пах-пах!.. заручитися допомогою фахівця… пам’ятаєте історію про Абернеті?

— Ні! Чорти б узяли цього вашого Абернеті!

— Авжеж, до біса його! Але хай там як, а один багатий скнара якось надумав звернутися до Абернеті по безкоштовну лікарську пораду. Й ось, почавши з Абернеті світську розмову, він описав йому свою хворобу, розповідаючи нібито про вигаданий випадок. «Припустімо, — сказав скнара, — що симптоми цього нездужання були б такими й такими; що ви порадили б хворому, лікарю?» — «Що б я порадив? — повторив Абернеті. — Звернутися по пораду до лікаря, що ж іще?»

— Але, — сказав префект, дещо зніяковівши, — мені б дуже хотілося отримати пораду, і я б залюбки за неї заплатив. Я справді готовий дати п’ятдесят тисяч франків тому, хто допоможе мені в цій справі.

— У такому разі, — сказав Дюпен, висуваючи шухляду і дістаючи з неї чекову книжку, — випишіть мені чек на вищезазначену суму. Коли ви поставите на ньому свій підпис, я віддам вам лист.

Я був приголомшений. А префект на кілька хвилин онімів і був не в змозі навіть поворухнутися, ніби його вразила блискавка. Він лише недовірливо дивився на мого друга, роззявивши рота, і здавалося, його очі ось-ось вилізуть на лоба; потім, отямившись, він схопив перо і почав заповнювати чек, але разів зо два уривав це заняття та здивовано задивлявся в порожнечу. Врешті чек на п’ятдесят тисяч франків було виписано, і префект передав його через стіл Дюпену. Мій друг уважно його продивися і сховав до себе в гаманець; потім відімкнув секретер, дістав лист і простягнув його префектові. Той же у нападі радісного збудження вихопив лист, тремтячою рукою розгорнув конверт, швидко прочитав кілька рядків, а потім, спотикаючись від нетерпіння, кинувся до дверей і без усяких церемоній вибіг і з кімнати, і з будинку, так і не промовивши жодного слова від самої хвилини, коли Дюпен попросив його заповнити чек.

Після того як префект зник, мій друг дав мені деякі пояснення.

— Паризька поліція, — сказав він, — по-своєму досить талановита. Її агенти наполегливі, винахідливі, хитрі й мають усі необхідні знання для виконання своїх обов’язків. Ось чому, коли Г*** розповів нам, як саме він проводив обшук у маєтку