Сонячна магія - Андрій Левицький

Здоровань обхопив Дебелого, капітан вчепився в Жердину, а той — у двері рубки. Бобрик, що завис на одній руці, другою за комір тримав Куксу, яка однією рукою схопилася за коло, а іншою — ще за якогось ліліпута. Решта обліпили Боя, що смикався, мов у корчах. Хвиля вдарила в ніс фрегата, кораблі зчепилися бортами. Палуба «Бабетти» стала майже вертикально, суцільний потік води промчав по ній, обмиваючи розпластані на палубі тіла, з сичанням вкриваючи їх піною.

— Оце відпустка! — прокричав Бобрик, коли палуба нарешті вирівнялась.

Він устав на коліна, протираючи очі й пирхаючи. Потім випростався на весь зріст, широко розставив ноги, приклав долоню козирком до чола й огледівся. Із сірого повітря вистромився ніс фрегата, й тепер добре було видно, наскільки він більший за «Бабетту». Він навис над палубою, ще мить — і борт їхнього корабля зім’явся, немов паперовий. Бобрик, який перед цим стільки сили витратив, щоб звестися на рівні, знову з гуркотом покотився по палубі.

Він устиг побачити тільки величезний якір, що висів на ланцюзі біля борту фрегата, а вже наступної миті той валжезний якір насунувся на нього, й Бобрик замружився.

Йому здалося, що минуло всього секунда чи дві, та коли нарешті розплющив очі, виявив, що не знати як потрапив до якогось приміщення. Тут було прохолодно, холодом тягло від люка під стелею. Розсіяне світло, проникало звідти, і при такому тьмяному освітленні можна було розгледіти похилі дерев’яні стіни й короткі ланцюги, через рівні проміжки пригвинчені до залізних скоб. Бобрик обережно поторкав лоба і встав. Голосно дзвякнув ланцюг, і це привернуло увагу інших. Ліліпути, прикуті по обидва боки від хлопчиська, повернули голови.

— Це неправильно, — сказав Жердина. Лінзи в його окулярах тріснули, дужку було зламано, — неправильно, що нас захопили в полон, саме коли ми були корсарами. Повинно бути навпаки, це ми мусили когось захопити в полон.

— А самі винуваті, — зітхнув Дебелий.

— Не розкисайте, — спробував заспокоїти їх Бобрик, — все ще владнається. Ну, як ви почуваєтесь?

— Ой погано…

— Мене нудить…

— У мене голова тріщить…

— А я, здається, мізинець вивихнув…

Зусібіч лунали ці жалібні стогони.

Бобрик співчутливо покивав.

— А я ось нічого не пам’ятаю. Напевне, свідомість втратив. Тобто не напевне, а точно. Що сталося?

— Та тебе, розумієш, якорем ударило. А якір завбільшки з будинок.

— Голова — найміцніше, що в мене є, — похвалився Бобрик, повторюючи слова, почуті колись від Кукси. — Де це ми взагалі?

— У них у трюмі, — пояснив Жердина, марно силкуючись рівніше закріпити на носі окуляри. — Розумієш, коли вони нас протаранили, кораблі зчепилися бортами. Ну, вони спустили трап і змусили нас перейти сюди. А тебе перенесли. Напевне, хочуть продати нас у рабство. Що ще з нас узяти, ми ж усе, що мали, на «Бабетту» витратили…

— Може, їх сама «Бабетта» теж цікавить? Що з нею?

Здоровань невесело посміхнувся.

— Нас тільки зняти й встигли. А вона на дно пішла. Слухай, а де твій плащ?

— Плащ? — Бобрик оглянув себе. — Точно, вони й плаща мого забрали. Ані корабля тепер, ані плаща. Кепсько, ой кепсько…

Круглий люк угорі відчинився, у нього вистромилась голова з опіком на щоці.

— У, це він і є, головний пірат! — прошепотів Жердина, а Бобрик закричав:

— Агов, дядьку, ти куди нас везеш?

Купадор помовчав, обвів усіх лютим поглядом і недбало кинув:

— На цей острів. Де дівчисько?

Бобрик озирнувся. І справді, Кукси тут не було…

Кукса пливла на дерев’яному рятувальному колі. Шторм поступово вщухав, хмари розступилися, стало світліше. Проноза щосили гребла ногами, рухаючись до острова, який уже виднівся попереду.

Коли вона разом з цим колом опинилася у воді, перекочуючись із хвилі на хвилю, сяк-так розгледіла, що ліліпутів переводять на інший корабель. Далі фрегат виринув із-за хвилі-гори вже досить далеко, але рухався він у тому самому напрямку, куди несло Пронозу, однак чи ж могла вона догнати велетенське судно? Невдовзі обриси корабля стерлися, розчинились у сірій пелені.

Коли до острова було вже зовсім недалеко, шторм припинився остаточно. Князь-Сонце з’явився з-за хмари і залив яскравим світлом невелику, охайну бухту на березі Лімбо. Піщаний пляж, за ним лука, згорблений одноповерховий будиночок посеред неї, а за лукою — темна смуга лісу. Схил гори, вершина якої здіймалася якраз у центрі острова, — того самого вулкану, виверження якого і стало причиною появи магії в Еквадорі, — теж вкривали густі ліси. Кукса побачила величезний фрегат, який їх протаранив.